Правове регулювання природокористування і природоохоронної діяльності

ЮНЕП нині зробила рішучий крок у напрямку те­оретичного і практичного втілення вимог концепції стій­кого розвитку як найоптимальнішої моделі для глобального розвитку та розвитку окремих ккраїн регіонів. У зв'язку з цим на себе вона покладає такі функ­ції:

· забезпечення (в межах 00Н) керівництва і надання допомоги у справі відновлення, охорони та поліпшення екологічної бази розвитку;

· спостереження, оцінка та регулярне оприлюднення показників щодо зміни стану довкілля та природних ресурсів;

· підтримка пріоритетних науково-технічних досліджень з найважливіших проблем охорони довкілля та природних ресурсів

· опрацювання критеріїв та показників якості природного середовища, а також базових принципів довготривалого використання та регулювання регулювання природних ресурсів;

· підтримка природоохоронних планів і програм, здійснюваних та фінансованих безпосередньо зацікавленими державами;

· стимулювання укладання міжнародних угод, а також підтримка і заохочення опрацювання міжнародно правових норм, конвенцій та спільних угод про охорону навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів; надання допомоги іншим міжнародним інституціям з екологічної експертизи їхніх програм та підготовці кадрів;

Якщо порівняти існуючий в Україні Закон про охо­рону природи і засади діяльності ЮНЕП, то можна по­мітити, що деякі з принципів останньої не відображені в законі. Так, у ньому відсутні регулятиви щодо відт­ворення екосистем, довготривалого використання дов­кілля, пітримки пріоритетних наукових напрямків та технологій, показники якості довкілля та багато іншого. Саме в цьому напрямку, очевидно, і слід вдосконалю­вати чинне екологічне законодавство.

У червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, яка ухвалила підсумковий документ — Декларацію Ріо Головна риса цього фору­му — найвищий рівень представництва: на конференції були присутні делегації практично всіх держав — чле­нів 00Н, причому їх очолювали керівники країн. Укра­їнську делегацію очолював тодішній Голова Верховної Ради України І. С. Плющ, який виступив на конференції зі спеціальною доповіддю.

Декларація Ріо містить 27 принципів, які визначають ставлення 00Н до проблем навколишнього природного середовища та розвитку. Вже перший принцип проголошує:

"Турбота про людей займає центральне місце в зусиллях щодо забезпечення сталого розвитку. Вони мають право на здорове та полодотворне життя в гармонії з природою з природою".

Декларація розгортає цю тему, наголошуючи на ме­ханізмах досягнення закріплених екологічних прав лю­дини. Особливий наголос, тут робиться не лише на функціях держави щодо власних громадян, а й усього міжнародного співтовариства перед цивілізацією. Важ­ливим є те, що Декларація передбачає захист природ­ного середовища та ресурсів .навіть для народів, що живуть в умовах гніту та несвободи. Інакше кажучи, ставлення до ресурсів країни вже перестає бути суто її внутрішньою справою, але становить предмет занепо­коєння міжнародного співтовариства. Тут, власне, про­ступає загальна тенденція зміни статусу 00Н, міжнародних інституцій взагалі, які пов'язані зі значною активізацією їх діяльності та рішучими діями в оборону прав і свобод людей в "гарячих" точках планети.

Для України принципи Декларації Ріо мають винят­кове значення, оскільки відомо, що нашій державі не під силу впоратися з існуючими екологічними пробле­мами, особливо з наслідками Чорнобильської катастро­фи. Це проблема, яка зачіпає інтереси багатьох країн світу, має і розв'язуватися їхніми спільними скоордино­ваними зусиллями. Поряд з тим, кожна з країн, що під­тримали Декларацію, своєю власною мудрою природо­охоронною політикою вносить свою частку в забезпе­чення сталого, збалансованого розвитку людства в ці­лому. На цій конференції: від імені нашої країни зазначалося:

"будуючи нову, незалежну Україну як державу, інтегровану в європейське і світове співтовариство, "ми будуємо світ XXI століття — світ співпраці, взаємодопомоги та глобального екологічного партнерства вільних і рівних на­родів Землі — планети, яку маємо захистити як найкращий витвір Бога й Природи в безмежному й холодному Космосі".

Декларація Ріо об'єднує країни та народи в досяг­ненні поставлених цілей, гуртує їх у всепланетну єд­ність будівничих своєї власної домівки.

Таким чином, можна зробити висновок, що екологічне законодавство є важливою складовою частиною право­вої держави, спрямованої на захист, збереження та роз­виток навколишнього природного середовища та природних ресурсів, формування екологічної культури суспільства.

Екологічне законодавство СРСР, у складі якого Укра­їна перебувала до 1991 р., було неспроможне належним чаном захистити довкілля людини. Сприятливі умови для відновляння екологічної культури та створення наукової правової її основи виникають лише після здобут­тя державної незалежності.

У нинішній час в Україні формується національна пра­вова база. що .регулює ставлення людини до природного середовища. В цей перехідний період це законодавство має змішаний характер, оскільки поряд з новими закона­ми продовжують діяти і деякі з правових актів, успад­кованих від СРСР.

Водночас, українське екологічне право не повною мі­рою здатне забезпечити захист природи, оскільки, з од­ного боку, багато в чому залишається декларативним і не містить конкретних механізмів розв'язання існуючих проблем, а з іншого — не повною мірою враховує здо­бутки та досвід сучасного міжнародного екологічного законодавства. Тому, розбудова демократичної, правової держави в Україні значною мірою залежить від того, наскільки ефективним і досконалим буде система зако­нів, що забезпечують охорону навколишнього середовища та природних ресурсів в інтересах нинішнього та на­ступних поколінь.

Висновок

Екологічна культура існує відколи виникло люд­ство. Інша справа — в яких формах та іпостасях, з яки­ми результатами та наслідками. Подібно до зразків культури взагалі, типу масової, авангардної, елітарної, тоталітарної та багатьох інших, екологічна культура ба­гатовимірна і неоднозначна. І, мабуть, важко очікувати, що людство прийде до якоїсь однієї її моделі, хоча б тому, що воно залишається розділеним на етноси, дер­жави. Класи, партії, конфесії та ще багато інших спіль­нот, страт та верств, котрі навряд чи дійдуть в усьому спільної мови будь-коли.

Екологічна культура, однак, формує для всіх нас спільний вектор: думання та мислення — з одного боку, життя та діяння — з іншого. І справді, та ситуація, що нині склалася у взаєминах людини й довкілля, однако­вою мірою зачіпає і багатого шейха, і бідного сміттяра, чорного та білого, ескімоса й індуса, тобто має універ­сальне, життєве значення для всього людства.

У багатьох випадках дотри­муватися вимог екологічної культури примушує закон, суворий до руйнівників та забруднювачів природи, тоб­то людина приходить до них через заборону, табу, кару. Очевидно, що потрібні різні шляхи екологізації люд­ської діяльності. Загальним же набутком мас стати муд­ре та гуманне природокористування кожного із зем­лян.