Зміст
1. Загальні характеристики ендокринної системи
2. Ендокринні залози, їх функції, вікові зміни, патології.
Зв’язок та злагоджену роботу усіх органів та систем наряду з нервовою системою здійснює й ендокринна система. Ендокринна система забезпечує ріст, статевий розвиток, обмін речовин, пристосування організму в умовах стресу, напруження, дії зовнішнього середовища.
Ендокринна система – це система залоз внутрішньої секреції – тобто залози не мають вивідних протоків і виробляємий їми секрет виділяється прямо в кров. До ендокринних залоз відносять: гіпоталамо-гіпофізарна система, епіфіз, щитовидна і паращитовидні залози, зобна залоза, наднирники, та залози змішаної секреції: статева та підшлункова залоза. Секрети які вони виробляють називаються гормонами, які мають в незначній кількості високу активність,та специфічність (вузькоспрямованість). Гормони за фізіологічною дією поділяються на пускові, тобто впливаючі на інші залози, наприклад гормони гіпофізу, гіпоталамусу, епіфізу, та на виконавців - наднирники, щитовидна та паращитовидні залози, зобна, підшлункова та статеві залози. За хімічною структурою поділяються на пептидні: тропні гормони гипофіза, на стероїдні: стероїди кори наднирників та статеві гормони, похідні з амінокислот: похідні тирозина - тироксин, трийодтиронін ( гормони щитовидної залози).
Механізм дії гормонів - всі гормони діють через генетичний апарат клітини, тобто вони впливають на можливість і-РНК зчитувати одну чи іншу інформацію з ДНК і будується білок - фермент, необхідний в даній тканині в даних умовах. Деякі гормони впливають на активність ферментів, інші на проникливість клітинних мембран.
Усі залози внутрішньої секреції знаходяться в постійній взаємодії. Гормони гіпофіза впливають на роботу щитовидної, підшлункової, наднирникових та статевих залоз. Гормони статевих залоз впливають на роботу зобної залози, а гормони зобної – на статеві. Взаємодія здійснюється і при послідовній дії ряда гормонів, наприклад зміни слизової оболонки матки: кожен з гормонів може викликати спрямовані зміни слизової тільки тоді, коли вона попередньо була піддана впливу іншого певного гормона. Залози внутрішньої секреції регулюють роботу одне одного за принципом зворотнього зв’язку. При цьому, якщо гормон однієї залози посилює роботу іншої, то друга гальмує дію першої, що призводить до зменшення впливу першої залози на другу.
Гормони різних залоз за дією можуть бути синергистами, наприклад адреналін та гормони щитовидної залози, або антагоністами, наприклад адреналін та інсулін (гормон підшлункової залози). Також гормони взаємодіють з нервовою системою і вона може посилити чи загальмувати роботу будь-якої залози.
Транспорт гормонів здійснюється з током крові, лімфи та міжклітинної рідини. Швидкість попадання і видалення гормона з крові залежить від білків-переносчиків та від концентрації гормона в крові. Гормони швидко руйнуються, але постійно синтезуються в кількості необхідній для здійснення гомеостазу. Руйнування гормону відбувається в тканинах-еффекторах (тканина на яку направлена дія гормона, що має хеморецептори котрі реагують на даний гормон), а також в печінці та нирках. Продукти їх руйнування виводяться з організму з сечею та жовчу.
Органи на які направленна дія гормону називають органом-мішенню.
Гіпоталамус є відділом проміжного мозку, донизу він переходить у ніжку якою зеднюється з гіпофізом.
Гіпоталамус афферентними (рухливими) та ефферентними (чуттєвими) шляхами зв’язаний з усіма відділами ЦНС . В гіпоталамусі є клітини, які відчувають зміни в складі крові - хеморецептори, та зміни тиску - осморецептори. Таким чином, гіпоталамус є дуже чутливим до змін внутрішнього та зовнішнього середовища. Гіпоталамічні клітини мають здатність до нейросекретності, тобто виробляють нейрогормони. Аксони нейросекреторних клітин формують гіпоталамо-гіпофізарний тракт – ніжку гіпофіза, по якій нейрогормони поступають до гіпофіза, змінюючи його активність. Нейрогормони діють на передню долю гіпофіза й називаються релізінг-факторами.
Гіпофіз розташовується в турецькому сідлі на тілі клиновидної кістки. Маса гіпофіза 0.4 – 0.5 грам. Він поділяється на аденогіпофіз, який включає в себе передню та проміжну долю і складає 75 відсотків маси органа, і задню долю – нейрогіпофіз. Клітини аденогіпофіза поділяються ацедофільні, які виділяють гормон росту та лактогенний гормон, базовільні, які виділяють інші гормони, та хромофоби, які є резервними клітинами і можуть за потребою ставати ацедофільними або базофільними.
Передня доля виробляє наступні гормони:
1. Гормон росту, чи саматотропний – СТГ
2. Тиреотропний гормон – ТТГ
3. Адренокортикотропний гормон – АКТГ
4. Фолікулостимулюючий гормон – ФСГ
5. Лютеінізуючий гормон – ЛГ
6. Лютеотропний гормон – ЛТГ
7. Лактогенний гормон
Гіпофіз має ектодермальне походження. Аденогіпофіз формується кишені Ратке ротової порожнини. Нейрогіпофіз – з проміжного мозку. У дитини між передньою та проміжною долями є щілина, яка у дорослих заростає. Маса гіпофіза немовляти 0.1 грам. Його маса різко зростає у віці 4 - 5 років і з 11 років. По досягненню 18 – 20 років його маса не змінюється 0.5 – 0.6 грамів.
Ацедофідьні клітини з’являються на другому тижні внутрішньоутробного розвитку. Їх кількість зростає до 20-ти років, від 20 до 50 років – незмінна, а потім зменшується. СТГ виділяється ще при внутрішньоутробному розвитку. Кількість СТГ у дітей до 5 років більша, ніж у дорослих, з 5 років СТГ виділяється як у дорослого. Кільлість виділяємого СТГ пов’язано з розвитком відповідних клітин гіпоталамуса. Чутливість до СТГ з віком збільшується. Припинення росту, не дивлячись на СТГ, залежить від кількості естрогенів, зменшуючих його активність, які виділяються в період статевого созрівання. АКТГ, ТТГ починають виділятися також з внутрішньоутробного розвитку. Гонадотропні гормони – ФСГ, ЛГ, ЛТГ, лактогенний гормон – починають виділятися в період статевого созрівання та при грудному кормлінні.
Патології функції передньої долі гіпофіза складається з гіперфункції чи гіпофункції. Гіперфункція СТГ, або гігантизм розвивається при хронічній надлишковій продукції СТГ. Якщо гвороба виникає рано, то формується надзвичайно високий зріст. Якщо хвороба розвивається після припинення росту кісток, то проявляється симптомами акромегалії. Іноді зустрічаються сімейні форми цього синдрому. Акромегалія зустрічається в середньому 5– 7 разів на 1 000 000 населення. Психіка багатьох пацієнтів може бути недорозвинутою: середні здібності, схильність до меланхолії, ідеї переслідування, знижене лібідо, у дівчат порушення менструального циклу. Гіпофункція СТГ, або карликовість зустрічається 1 раз на 15 – 20 тисяч населення. Головна ознака – маленький зріст, дитячий тембр голосу.
АКТГ впливає на функцію кори наднирників. При гіперфункції АКТГ розвивається хвороба Іценко – Кушинга з характерним ожирінням лиця та тулуба і надлишковим волоссям на лиці та тулубі. Збільшується артеріальний тиск, розвивається остеопороз.
Завантажити реферат