Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопивши її колонії, промислово розвинені райони північно-східної Франції, відторгнути від Росії Прибалтику, Донську область, Крим, Кавказ. Планувала захопити велику територію в Європі та Африці, Бельгію, Марокко, Конго, Єгипту, закріпити своє становище в Туреччині й на Близькому Сході. Берлін прагнув створити союз європейських держав на чолі з Німеччиною. Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай.
Правлячі кола Великобританії хотіли зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтаю Месопотамію і частину Аравійського півострова. Англія намагалася підірвати економічну могутність Німеччини, знищити її як суперника в торгівлі, посилити вплив на Близькому Сході.
Франція розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарінію, приєднати лівий берег Рейна й Саарський вугільний басейн.
Австро-Угорщина винотувала експансіоністські плани щодо Росії та балканських країн-Сербії, Боснії, Герцеговини.
США до війни не підтримували жодного з європейських угруповань, але, безперечно, не були байдужими до європейської політики. Вступивши у 1918 р. у війну на боці Антанти, США забезпечили її перемогу в боротьбі з країнами німецького блоку.
США намагалися поширити свій вплив на весь американський континент і посилити проникнення в Китай, де велику активність проявляла Японія.
Загарбницькі плани щодо українських земель.
Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький характер з боку обох ворожуючих блоків. Українські землі були об"єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина, Румунія.
Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником слов"янських народів, прагнула завершити справу російських царів, об"єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. В ході війни вона намагалася оволодіти Буковиною, чорноморськими протоками Босфором і Дарданеллами, Закарпаттям. Росія також прагнула приєднати Галичину.
Загарбання цих земель переслідувало мету придушити гніздо "мазепинства", яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну. Всі плани російського генерального штабу вістрям наступу російської армії спрямовували в Галичину.
Австро-Угорщина зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини.
Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині, як з боку військових, так і з боку промисловців і політиків. Так, один з найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв: "Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції ,частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов"ям ."
У 1897р. німецький публіцист Пауль Рорбах писав: "Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії". Особливо привабливою Україна з її сировинними і продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси були фактично вичерпані. Відразу після початку першої світової війни українські землі стали театром бойових дій між російською армією та військами австро-німецького блоку або прифронтовою зоною. На цій території діяв російський Південно-Західний фронт. На завойованій території російська влада встановила режим, який за словами голови російської адмінистрації Галичини генерал-губернатора графа Олексія Бобринського, мав запровадити "русские начала" у житті населення краю.
Так, у Галичині запроваджувались російська мова і російське законодавство. Закривалися українські школи, інші навчальні заклади, культурні організації.
Почалось повернення греко-католиків у православ"я. Майже всіх представників української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А.Шептицьким, вивезено вглиб Росії. Відбулись єврейські погроми. Російська окупація тривала до весни 1915 р.
Україна в першій світовій війні.
Наслідки війни для України та українців, змушених з обох воюючих сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, спричинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування.
Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців ( у російській армії налічувалося 3,5 млн.українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імпреії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема Росія знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що українців - як учасників боїв з обох сторін - змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним аспектом війни було те, що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для їхніх пригноблених підданих. Але ця можливість була ще занадто віддаленою.
Українці Австрії одразу відреагували на початок воєнних дій. 3 серпня 1914 р., щоб запезпечити українців єдиним об"єднаним представницьким органом, усі українські партії утворили у Львові Загальну Українську Раду на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. Рада закликала всіх українців боротись за конституційну Австрію, їхнього найбільшого друга проти самодержавної Росії. Незабаром Рада висунула ідею створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад 28 тис.національно свідомих юнаків, багато з яких належали до організацій "Січ", "Сокіл". Стурбовані можливістю виникнення великих українських військових загонів, впливові поляки у Відні зробили так, щоб на службу до Українського легіону прийняли лише 2.5 тис.чоловік. Це було перше військове формування того часу.
Але, ледве згуртувавшись, ці організації були змушені тікати до Відня від наступаючої російської армії, яка на початку вересня прорвала австрійську оборону й окупувала велику частину Східної Галичини. Ця поразка австрійців мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала "зрада українців", котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом і взагалі всіх українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів.
Незавидна доля спіткала також галицьких українців, котрі потрапили під російську окупацію. Царський уряд швидко дав зрозуміти, що він не вважає Східну Галичину якимсь новим і тимчасовим завоюванням, називаючи її не інакше, як "давньою російською землею", котра тепер "назавжди возз"єднується з матір"ю-Росією". Генерал-губернатором було призначено графа Георгія Бобринського, який відразу розпочав загальний наступ на украхнський рух, або "мазепинство", як його називали царські чиновники. Росіяни преслідували українофілів, австрійці піддавали репресіям русофілів, а роздерті ідеологічними суперечками галичани видавали й тих, і тих ворогові-все це більше погіршувало й без того сумну долю українців.
Завантажити реферат