Зброя проти себе

ЗБРОЯ ПРОТИ СЕБЕ

1 червня 1990 року Президенти СРСР та США підписали у Вашингтоні двосторонню Угоду про знищення та невиробництво хімічної зброї та заходах по сприяння Женевської багатосторонній конвенції по її забороні. Кожна із сторін забов’язалась почати ліквідацію своєї хімічної зброї (ХЗ) не пізніше 31 грудня 1992 року – таким чином, щоб не пізніше 31 грудня 2002 року та у подальшому сумарна кількість хімічної зброї у кожної із сторін, що домовляються, не перевищувала 5000 тонн отруйних речовин (ОР). Про що ж йдеться?

За офіційними даним до початку Другої світової війни Великобританія накопичила 35 тис тонн ОР, США – 135 тис.т. Після капітуляції Германії на її території було виявлено 250 тис.т. ОР. СРСР офіційно ніколи не визнавало кількості своєї ХЗ, однак навряд чи її кількість у 1945 році була меншою за німецьку. ХЗ масштабно використовували Японія та Італія. Активні роботи по розробці нових типів ОР продовжували (СРСР та США) і далі. Вже у 1950 році з’явилась нова генерація ОР – V-гази, пізніше були винайдені ще більш небезпечна зброя – бінарні гази.

В арсеналах залишались ОР першого покоління – фторангідриди естерів метилфосфонової кислоти – ізопропіловий естер (зарін) та пінаколіновий естер (зоман):

До першого покоління ОР відноситься люїзит, який відноситься до похідних Арсену (миш’яку) і складається з трьох сполук: β-хлорвінілдихлорарсин, ди(β-хлорвініл)хлорарсин та трихлорарсин.

ClHC=CH-AsCl2, ClHC=CH-AsCl-CH=CHCl, AsCl3

Інший представник миш’яковмісних ОР – 10-хлор-6,10-дигідрофенарсазин (адамсит):

Друге покоління ОР – V-гази. Крім метилфосфонієвого центру в молекулах з’являється додатковий триалкіламонієвий центр. Структура сполуки нагадує холінестеразу. Американський варіант V-газу має додатковий етоксильний радикал, а російський – ізобутоксильний радикал:

Якщо у випадку люїзиту смертельна доза для людини становить близько 1,2 г, то V-гази вбивають вже дозою 0,005 г!

Після війни країни антигітлеровської коаліції домовились затопити германські ОР в Балтійському морі на глибинах більших за 1000 м. Але таких глибин практично не знайти: середня глибина моря становить 100 м. 40 тис.т. ОР в барабанах у трюмі забетонованих барж затопили у протоках Малий Бельт та Скагеррак близ норвезького берега на глибині близько 600 м. Свою частину германьких ОР росіяни затопили у острова Баренсгольм між Лієпаєю та Готландом. За оцінкою спеціалістів до цього часу 100% барабанів мають бути зруйнованими, як і 5% металевих бочок з ОР. Всі авіабомби з ОР мають бути цілі. На початку 60-тих років хвилі викидали на берег шматки отруйного студню, а в донні трали потрапляють бочки з небезпечним вмістом.

СРСР з 1946 по 1978 рок затопили в Балтійському морі 17 543 авіабомб, начинених ОР. За офіційними даними на початок 90-х років СРСР мало на складах в Камбарці (Удмурдія) 6,4 тис.т. люїзиту, у п’яти арсеналах, найближчий з яких до нас розташований біля Брянська містилось 15,5 тис.т. V-газів, 12 тис.т. заріну та 5 тис.т. зоману.

Ліквідація великої кількості ОР є проблемою. Ідеальних технологій для цього знайти не вдається. Але їх пошук стимулював розробку кількох технологій, які можуть бути використані для переробки інших небезпечних відходів, наприклад, пестицидів, заборонених, або таких, строк придатності яких вичерпався. Одна з таких технологій передбачую окисний піроліз ОР в масі розтоплених мінеральних солей. Нажаль відомостей, яка частина ОР вже перероблена Росією та США, немає. Немає впевненості і в тому, що на території України відсутні арсенали ОР. Навпаки, достовірно відомо, що таку зброю готову до застосування, мають Ірак і деякі інші країни, що розвиваються.

Забруднення діоксинами оточуючого середовища можна розділити на кілька категорій. Джерела надходження діоксинів можуть мати довгостроковий характер. Ще з тридцятих років у США почали виробництво пентахлорфенолу, який використовували для захисту лісу від шкідників та консервації деревини. Тільки зареєстрованих отруєних робочих на підприємствах-виробниках там було зареєстровано 17 тисяч. Дані про причини отруєння були опубліковані лише на початку 70-тих років.

Технологія виробництва широко вживаних пестицидів – 2,4-D і 2,4,5-Т не гарантує відсутності 2,3,7,8-тетрахлордіоксину (2,3,7,8-TСDD) у препаратах. Коли у 61-70-тих роках США використало у В’єтнамі як дефоліанти на десятій частині її території 57 тис.т. сумішей, що містили 2,4,5-Т (у вигляді бутилового естера), то загалом внесли з ними 170 кг 2,3,7,8-TСDD. Одночасно з дефоліантами було розпилено ще 7 тис. т ОР. Як результат було знищено 43% сільськогосподарських угідь, 44% лісів, 70% кокосових гаїв, загинула половина поголів’я домашньої худоби. Але головне – більше ніж півтора мільйона людей, які втратили здоров’я, достроково вмерли, десятки тисяч мертвонароджених дітей, фізично та розумово неповноцінних. 3 млн. американських солдат контактували з токсичними продуктами, більше 100 000 з них серйозно захворіли. В сім’ях американських солдат, які воювали у В’єтнамі, народилось біля 40 тис. хворих дітей.

Небезпеку складають і термічні процеси, наприклад у топках, результатом яких стає перетворення похідних трихлорфенолів у діоксини. З іншого боку, в останнє десятиріччя широко використовуються поліхлордифеніли, наприклад, як складові трансформаторних олій. Гідроліз останніх веде до утворення поліхлордифенілфуранів. Найбільш небезпечним з них є 2,3,7,8-тетрахлордифенілфуран (ТСDF), токсичністю він не поступається ТСDD.

Більше того, дослідження показали, що при зниженні температури у топковому просторі нижче за 850 0С тетрахлордифенілдіоксини та тетрахлордифенілфурани в суттєвих кількостях утворюються з будь якої сировини, аби вона містила джерела вуглецю (карбону) та хлоровмісні речовини. Процес гетерогенного оксихлорування карбону з утворенням TCDD та TCDF починається при 300 0С і активно проходить при каталізі міддю або залізом. З іншого боку, другий етап синтезу, чи вірніше ресинтезу діоксинів починається в газах спалення, коли температура їх знижується нижче за 800 0С.