Механізм кредитування банками України

Простроченими вважаються позички, за якими минув строк повернення, що передбачено кредитним договором. Такі кредити вважаються проблемними і потребують додаткової роботи по їх поверненню, або компенсації.

Пролонгація – це перенесення дати виплати боргу (іноді і відсотків за ним) на певний період. Найчастіше банки вдаються до пролонгації у випадках коли позичальник невзмозі виконати свої зобов'язання через дію обставин, близьких до форс-мажору. В таких випадках, погашення позички оформляється додатковим договором до основного кредитного договору та супроводжується, як правило, встановленням більш високої процентної ставки.

На діаграмі представлена структура заборгованості за кредитами, наданими суб’єктам господарювання станом на 01.03.2001 р.:

Таким чином, переважна частина заборгованості класифікується як строкова – 78,2 %. Пролонговані та прострочені кредити складають 18 % загальної суми заборгованості.

Відповідно до видів забезпечення виділяють:

Забезпечені заставою - в забезпечення виконання зобов’язань позичальник або третя особа, згідно з договором застави визначеної форми, надає в заставу банку майно, майнові права, цінні папери та інше, що може бути предметом застави у відповідності з законодавством України.

Гарантовані - виражаються в юридичному оформленні зобов’язань з боку гаранта (поручителя) відшкодувати фактично нанесені збитки банку при порушенні безпосередньо позичальником умов кредитної угоди

Бланкові - кредит без забезпечення, який надається банком в межах наявних власних коштів з можливим застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам. Бланковий кредит може надаватись при короткостроковому кредитуванні першокласним позичальникам.

На сьогоднішній день, переважна частина наданих банками України кредитів забезпечена заставою або закладом, що обумовлено нестабільністю економіки та високим ступенем ризику, що притаманний кредитуванню в Україні. Істотного впливу на небажання банків видавати бланкові кредити є необхідність відволікати значні ресурси на формування резервів під кредитні операції.

У світовій банківській практиці найбільш поширеними є наступні методи кредитування:

Разовий кредит є одним з найдавніших методів надання позики. Згідно цього методу кредитні кошти зараховуються на спеціальний позичковий рахунок, а потім списуються на поточний рахунок позичальника або на рахунок його контрагента (постачальника, підрядчика тощо). Погашення кредиту відбувається з поточного рахунку позичальника (якщо позичальник – юридична особа) або в касу банку (позичальник фізична особа), шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок. Таке погашення відбувається одноразово або періодично, в залежності від умов кредитного договору.

Кредитна лінія – це юридично оформлене зобов'язання банку надати позичальнику протягом визначеного періоду кредит в межах погодженого ліміту.

За формою кредитна лінія – це письмова угода між банком і позичальником із зазначенням терміну та умов надання кредиту на перспективу.

Особливість креди­тної лінії як форми фінансування полягає в тім, що вона не є безумовно обов'язковим контрактом. Банк може будь-коли анулювати угоду, якщо, наприклад, він визнає, що фінансовий стан клієн­та істотно погіршав і є сумніви щодо його здатності виконати умови договору. Позичальник також має право частково або повністю від­мовитись від користування кредитною лінією. Кредитна лінія, як правило, відкривається на термін до одного року.

Револьверний кредит - це позичка, що надається банком клієнту в ме­жах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту.

Термін такої по­зики звичайно виходить за межі одного року. Повернувши частину боргу, позичальник може отримати нову позику в межах встановле­ного ліміту та терміну дії договору. Часто револьверний кредит мо­же переглядатись щодо терміну його погашення

Контокорент – це метод кредитування за яким банк відкриває клієнту єдиний контокорентний рахунок (розрахунковий у такому разі закриває), за яким здійснюються всі розрахункові та кредитні операції: за дебетом відображаються виплати з доручення клієнта і отримання банківських позичок, а за кредитом — грошові. надходження на користь клієнта або його внески. Кредитове сальдо рахунка свідчить про наявність у клієнта власних коштів і означає. що він стосовно банку є кредитором. і навпаки: дебетове сальдо свідчить про залучення в оборот банківського кредиту.

Таким чином, за своєю суттю контокорентний кредит — це визначена банком кредитна лінія (ліміт}, з якої у разі потреби може скористатися клі­єнт. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально та залежить від його фінансового стану, оборотних коштів, масштабів виробничо-комерційної діяльності та репутації.

Овердрафт — це метод кредитування, за якого банк у межах узгодженого ліміту здійснює платежі за клієнта на суму, що пере­вищує залишок коштів на його поточному рахунку; в результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке відбиває суму його заборгованості банку. Такі кредити мають здебільшого корот­костроковий характер, завдяки їм клієнти здійснюють поточні пла­тежі, які тимчасово перевищують надходження коштів на розрахун­ковий рахунок.

Відповідно до кількості кредиторів, що беруть участь у проекті виділяють:

§ надані одним банком;

§ консорціальні кредити;

§ паралельні.

Найбільш поширеними є позички, які надаються одним банком.

Консорціальні кредити надаються банковським концорціумом, в якому один з банків бере на себе роль менеджера проекту: збирає необхідну інформацію, проводить переговори, визначає участь окремих учасників в проекті, оформляє з клієнтом кредитний договір та проводить управління видачею та поверненням позички (кошти можуть акумулюватися на рахунку банку-менеджера, або списуватися з рахунку кожного окремого представника консорціуму). Банк-мненджер займається також розподілом процентів.

Паралельні позички обумовлюють участь в їх наданні декілько банків. Тут кредит одному позичальнику надають різні банки, але на однакових узгоджених умовах.

В додатку 1.1. наведена класифікація кредитів, яку пропонують російські фахівці. Якщо проаналізувати та порівняти наведені класифікації, то можна зробити висновок про їх розбіжність не тільки за об’ємом, а й за змістом. Це пояснюється тим, що Україна та Росія знаходяться в дещо різних умовах економічного розвитку. Наведені вище класифікації доповнюють одна одну та показують багатогранність кредитних відносин.

Додаток 1.

Таблиця 1.1.2

Класифікація кредитів.