Банківські ресурси

ТАБЛИЦЯ №5 Структура залучених коштів КБ за секторами економіки.

Одже, структура і динаміка зростання залучених коштів комерційних банків України протягом 1992-1998 років у цілому відображає позитивні й негативні тенденції, властивні, перехідній моделі економіки.

Треба також зазначити, що в основному комерційні банки мають у розпорядженні короткострокові ресурси. Через те банки обмежені у своїх можливостях здійснювати довгострокові інвестиції і переважно надають кредити для поповнення оборотних коштів.

Банківська система власних грошей не має. Їх специфіка у тому, що вона перетворює капітал економіки, юридичних осіб у банківські ресурси, тобто гроші роблять тільки із грошей. Якщо необхідних грошей немає, то ті, що з’являються з нічого, - порожнє, руйнівні гроші – може продуктувати лише НБУ, але багатішим

від того український народ не стане. Багатство його залежить від успішної роботи економіки.

Одже, підбиваючи підсумки, доцільно зазначити, що першочергова орієнтація комерційних банків на сучасному етапі полягає у формуванні фінансових ресурсів для довгострокових інвестицій в економіку шляхом народжування грошової частини власного капіталу та залучення довгострокових депозитів від населення і суб’єктів господарювання.

Ось чому створення сприятливого середовища, в якому КБ мали б змогу, з одного боку, мобілізувати банківські ресурси, а, з другого, здійснювати інвестиції, має стати головною метою банківських реформ.

4. Запозичені кошти комерційного банку.

Запозичений банківський капітал включає позички та позики. Слід чітко уявляти відмінності між цими поняттями. Позички – це кошти, які комерційні банки купують один у одного або в НБУ, а позики – це форма мобілізації додаткового грошового капіталу шляхом емісії й розміщення облігацій. Облігації відрізняються від акцій тим, що облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком і тим, що акції випускаються без встановлення строку погашення, у той час як по облігаціях такий термін встановлюється. Тому кошти, отриманні комерційним банком за допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у форму довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Продаж облігацій може відбуватися або на підставі їхньої реалізації за договором із покупцями, або шляхом обміну на раніше емітовані облігації чи інші ЦП.

Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, запозичені за допомогою облігацій, то він здійснює рефінансування попередніх випусків. Це відбувається шляхом викупу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених грошових зобов’язань. Якщо умовами емісії передбачено, то облігації можуть бути конвертовані в прості акції, тоді залучені за х допомогою кошти переходять у власний капітал банку. Конвертованість облігацій дозволяє підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки дає можливість останнім придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше ніж власники акцій, оскільки у випадку банкротства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше ніж звичайним акціонерам. Щоб відрізняти кошти, що мобілізовані КБ за допомогою облігацій, від внесків і депозитів, треба зазначити, що при випуску облігації банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, у той час як при залученні внесків роль банку пасивна.

Емісія облігацій регламентується законами України “Про господарські товариства” і “Про цінні папери та фондову біржу”.

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій.

Одним із джерел поповнення комерційного банку є міжбанківський кредит. Терміни міжбанківських кредитів залежно від фінансового стану їх одержувача й стратегії кредитора можуть бути різними – як правило, від 1 дня до 6 місяців. Процентна ставка за міжбанківськими предметами переважно нижча ніж за кредитами, що надаються суб’єктам господарювання, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки – позичальники залучають кошти на умовах міжбанківського кредиту для розширення кредитного потенціалу, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. При укладанні договору на міжбанківське кредитування, крім терміну його повернення, обумовлюється його обсяг, рівень процентної стави, порядок погашення (додаток № ). Як правило, при порушенні термінів погашення міжбанківського кредиту банк – кредитор використовує своє право на безспірне списання боргу, якщо ж банк – боржник, що запозичив міжбанківські кредитні ресурси не може своєчасно і в повному обсязі погасити борг за ними, то він терміново змушений звертатися до позик, переважно на невигідних для нього умовах, від інших банків, що негативно впливає на його фінансову стійкість. Найпростішим способом для оцінки стану використання запозиченого капіталу в цілому може бути переодичне визначення банком коефіцієнта зв’язаності залученого й запозиченого капталу. Зазначений коефіцієнт слід порівнювати. Це означає, що всі його залучені ресурси задіяні в обігу. Складнішим способом оцінки депозитів і залученого капіталу в цілому, що застосовувалися банком, є переодичне зіставлення розмірів залучених ресурсів, згрупованих за джерелами, термінами, обсягами процентних виплат , і визначення на цій підставі ефективному розміщення залученого й запозиченого капіталу залежно від утримання доходу за різними групами.