У зв'язку з подальшим ускладненням діяльності Банку Bank Charter Act of 1844 зажадав від Банку ведення двох видів обліку: по власне банківській діяльності Банку і по його емісійній діяльності. Ця система продовжує функціонувати і зараз. Згідно цього Банківського акту Р. Піля 1844р. Банк Англії одержав монополію емісії банкнот у законодавчому порядку. Ні один новостворений банк не мав права випускати банкноти , а емісія вже існуючих банків обмежувалась її розвитком на момент прийняття акту. Таким чином, був створений інститут, який міг забезпечити більш високу стабільність грошового обігу на тому етапі розвитку капіталізму, коли відбувалося масове створення нових акціонерних товариств і посиленими темпами йшов розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її межами. Старі банкноти , що ще оберталися , були поступово вилучені і замінені новими, випущеними Банком Англії. Закон 1844 року установив величину грошової маси, вираженої в банкнотах і не забезпеченої золотими монетами або золотими злитками, що зберігаються в сейфі Банку Англії. Завдяки цьому повинна була бути відвернена надмірна емісія банкнот, що сприяло б адекватному забезпеченню потреб господарчої системи в грошовій масі. Такий розвиток привів до тому, що емісія банкнот стала відокремлюватися від іншої комерційної діяльності банку (наприклад, надання кредитів під забезпечення, як земельні володіння), яка поступово скорочувалася, і Банк Англії по характеру все більше ставав схожим на центральний банк. До кінця ХІХ сторіччя банкнотна емісія майже повністю була зосереджена в руках Банку Ангдії, хоча з законодавчої точки зору єдиним банком з правом емісії він став тільки в 1921 р. після прийняття парламентом відповідного рішення
Проте в зв'язку з декількома фінансовими кризами в 19 сторіччі Банк почав відходити від комерційної банківської діяльності і переходити до спроб регулювання рівня процентної ставки. Одночасно він перетворився в кредитора останньої інстанції для банків у скрутному становищі. До часу кризи банку Баринг в 1890 року, коли Банк Англії зміг успішно запобігти погрозі усій банківській системі Англії, техніка регулювання досягла високого рівня розвитку і була прикладом для центральних банків інших країн .
Під час Другої Світової Війни основною функцією Банку було фінансування державного боргу, якій зрос із 1 мільярда фунтів стерлінгів до 7. Одночасно був уведений контроль валютообмінних операцій, що зберігався до 1979
У 1946 році лейбористський уряд здійснив націоналізацію Банку шляхом викупу акцій в обмін на 3-%-ві облігації державної позики по відношенню 1:4, що привела його в розряд «публічних корпорацій». Акціонерний капітал був переданий Казначейству, а його колишні власники одержали щедру компенсацію у вигляді державних облігацій, що по сумі в чотири рази перевищували номінальну вартість акцій. Банк, таким чином, не став частиною урядового апарата, але був уповноважений «запитувати інформацію в банкірів і давати їм рекомендації [3]». З санкції Казначейства, Банк Англії міг «видавати директиви будь-якому банку з метою забезпечити виконання таких рекомендацій або прохань». За минулі роки ( до 1976 р.), банк жодного разу не скористався цим правом, тому що усі «прохання» виконуються, по вираженню одного американського банкіра, із «релігійною неукоснительностью».
У результаті колапсу декількох «додаткових» банків у 1973 році і банківської кризи був виданий Банківський Акт 1979 року, що дав Банку Англії право наглядати за операціями так званих «Визнаних банків і лицензованих депозитних установ» ( Recognised Banks and Licensed Deposit Takers ), що мали право на залучення коштів від населення. Після того як у 1984, Johnson Matthey Bank, значний банк і важливий учасник Лондонського Золотого Ринку, почав відчувати серйозні труднощі, у жовтні 1987 року в акт 1979 року були внесені важливі доповнення і зміни.
Сучасні функції Банку Англії
Банк Англії, як і центральні банки інших країн, у цей час знаходиться в центрі фінансових і економічних перемін, що вимагають від них нових зусиль по адаптації до мінливих умов. Це викликає необхідність внесення принципових змін у їхні функції, організацію і технологію, а також радикально нового підходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.[4]
Численні функції, що виконує Банк Англії можна розділити на дві групи:
1. група - прямі фахові обов'язки, що випливають із банківського статусу( депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції);
2. група - контрольні функції, за допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на хід економічних процесів.
У цій своїй ролі Банк Англії виступає, спираючись головним чином на традиції, а не на правові норми. Різноманітні правила і процедури, що регламентують діяльність кредитно-банківських установ, встановлені в порядку «джентльменських угод» між цими установами і Банком Англії.[5]
Специфіка взаємовідносин між державою, його центральним банком і приватними банками дозволяє охарактеризувати Банк Англії одночасно як «праву руку в Сіті і як представника Сіті в уряді». Ця двоїста роль Банку Англії дає уряду можливість проводити вільну грошово-кредитну політику більш гнучкими засобами, а фінансової олігархії Сіті впевненість у тому, що їхні інтереси будуть відстоюватися при будь-якому уряді і будь-якому економічному курсі.
Зупинимося докладніше на окремих функціях Банку Англії.
Існує множина функцій, але усі вони покликані на досягнення трьох головних цілей. З-поміж них:
1. Підтримка вартості національної валюти, головним чином за допомогою операцій на ринку, узгоджених з урядом, - іншими словами, здійснення грошової політики;
2. Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками й учасниками фінансових ринків Сіті і забезпечення стійкої й ефективної системи платежів;
3. Забезпечення і підвищення ефективності і конкурентноздатності фінансової системи усередині країни і зміцнення позицій Лондонського Сіті в якості провідного міжнародного фінансового центру.[6]
Як будь-який інший банк, Банк Англії надає ряд послуг своїм клієнтам. Проте клієнти Банку Англії відрізняються від клієнтів інших банків. Можна виділити 3 найбільш важливі групи клієнтів:
1. Комерційні банки. Усі клирингові банки мають рахунки в Банку Англії. В операціях клірінга використовуються рахунки клирингових банків у Банку Англії. Банки зобов'язані мати визначену суму на рахунку, і не мають права перевищувати її.( Всі банки, які здійснюють діяльність у Великобританії, утримують 0,35% від суми усіх своїх депозитів на рахунку ( депозиті) Банку Англії ). Ця норма резервів і забезпечує головне джерело прибутку Банку Англії.
2. Центральні банки інших країн мають рахунку і тримають золото в Банку Англії і можуть вести справи в Лондоні через Банк Англії.
Завантажити реферат