1. Конфіскація поміщицького, удільного, церковного, монастирського землеволодіння і передання земель трудовому народові без викупу.
2. Встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю за виробництвом.
3. Негайний початок переговорів та укладення справедливого миру між воюючими сторонами.
4. Оголошення повної амністії за політичні виступи та ліквідація смертної кари як міри покарання.
5. 5.Закріплення за населенням усіх прав місцевого самоврядування
6. Забезпечення громадянам усіх прав і свобод: свободи слова і друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканості особи і житла, рівноправності усіх мов.
7. Визнання за всіма народами, які населяють Україну "національно-персональної автономії" та рівних прав, тощо.
Центральна Рада негативно віднеслась до захоплення влади більшовиками. У жовтні 1917 року Центральна Рада на своєму засіданні прийняла резолюцію: "Визначаючи, що влада у державі повинна перейти до рук усієї революційної демократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук рад, які являються тільки частиною організованої революційної демократії Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання у Петрограді.
У постанові 10 листопада Центральна Рада заявила що, не визнаючи Раднаркому, вона буде прагнути до угоди з крайовими республіками, які виникли на території Росії, з метою створення нового загальноросійського політичного центру.
Оскільки ради в Україні, очолені більшовиками, визнали Раднарком як вищий орган влади і відповідно не визнали Центральну Раду, то вона розпочала з ними боротьбу – в Полтаві, Конотополі ті інших містах, а також селах України. Були роззброєні загони Червоною гвардії, військові частини, що не визнавали влади Центральної Ради. Їх висилали за межі України, у Росію.
Раднарком, очолений В. Леніним, спочатку ви -знав за українським народом право на відокремлення й утворення самостійної держави, яке проголосила Декларація прав народів Росії. Про це говорив і писав сам Ленін. Це ж підкреслював нарком військових справ Росії Лев Грецький у розмові по прямому зв’язку з головнокомандувачем збройними силами Росії М. Криленком 24 листопада 1217 року.
Проте, відчувши реальну загрозу втратити Україну, В. Ленін швидко переорієнтувався. Раднарком РРФСР 4 грудня 1917 р. видав "Маніфест до українського народу" з ультимативними вимогами до Центральної Ради. Заявляючи, що "Рада Народних Комісарів признає УКР, її право зовсім відділитися від Росії", РНК висувала різні звинувачення Українській Народній Республіці, зокрема стосовно дій Центральної Ради та її уряду на власній території, в Україні, з якими Раднарком не погоджувався. Лей ультиматум був грубим втручанням Раднаркому у внутрішні справи України. Від Ради вимагали також допомагати революційним військам, припинити роззброєння радянських полків, які до речі, не визнавали, перебуваючи на території України, влади Центральної Ради.
У відповідь на цей ультиматум Генеральний Секретаріат надіслав Раднаркомові РРФСР ноту, в якій зазначав, що не можна визнавати право народу на самовизначення і грубо порушувати це право, нав’язуючи свої Форми політичного устрою. Проте ця відповідь ситуації не змінила. Раднарком вирішив припинити "всякі словесні загравання" і приступив до активних дій.
У Харкові 11-19 грудня 1917 р. відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд Рад, який, визнаючи Україну федеративною частиною Російської республіки, оголосив Центральну Раду поза законом, передавши всю повноту влади тільки Всеукраїнському заїздові Рад, а на місцях -Радам робітничих, селянський і солдатських депутатів. Україна оголошувалася Республікою Рад. У період між з’їздами влада належала ЦВК України, обраному на з’їзді у кількості 41 особи (35 більшовиків) на чолі з Ю. Медвєдєвим. Було обрано також радянський уряд України - Народний Секретаріат, поширено на територію України діяльність декретів та інших законодавчих актів Росії. Народний Секретаріат складався з 13 секретарів, які очолювали 13 секретарств. До його складу входили В. Ауссем, С. Бочинський, Е. Бош, В. Затонський, Ф. Сергеєв, В.Люксембург, Г. Лапчинський та інші. Головою незабаром став М. Скрипник.
Для підтримки цієї акції з Росії в Україну були послані війська. Ще 1 січня 1918 року Раднарком призначив надзвичайного комісара України - С. Орджонікідзе. Тоді ж В.Ленін надіслав телеграми у Харків-командувачеві більшовицьких військ в Україні В. Антонову-Овсієнку і С. Орджонікідзе:" Дуже й дуже просимо вжити якнайнещадніших революційних заходів. Усіма засобами просувати вагони з хлібом у Петроград, інакше загрожує голод . Ленін". Росії для цього передусім і була потрібна Україна.
Народний секретар радянського уряду України Г. Лапчинський згадує, як народний секретар військових справ В.Шахрай скаржився йому: "Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати української мови ? Що не тільки не користується жодним .впливом серед українського суспільства, але воно навіть ніколи не чуло раніше Їхніх прізвищ? Коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону Радянської влади? За єдину військову опору . ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов"[7].
2.3 УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ І ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНИ НЕЗАЛЕЖНОЮ ДЕМОКРАТИЧНОЮ ДЕРЖАВОЮ
"Народе України, - пишеться з універсалі, -твоєю силою, волею, словом стала на землі Українській Вільна Українська. Народна Республіка. Справдилася колишня мрія батьків твоїх, борців за вільності і права трудящих !"А тим часом Петроградське Правительство Народних Комісарів, щоб повернути під свою вдасть вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі свої війська ., які грабують хліб наших селян і без всякої платні вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей, сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство". Центральна Рада, - зазначалося далі, - не хоче війни, не претендує на чужі території, а ''бажає вести свій край до миру, до творчої роботи, до скріплення . волі нашої".
Оскільки у складі Росії Україна не могла мати справжньої волі, то "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, вільною, суверенною державою!"
Чи було щось протиприродне, незаконне у цьому? Ні. Прагнення до свободи, незалежності, бажання бути господарем на своїй землі, а не жити під владою чужинців - це природне, невід’ємне право кожного народу, кожної нації. Зрештою, Акт проголошення незалежності України відбувся у повній відповідності до Декларації прав народів Росії, прийнятої Раднаркомом Росії 2 листопада 1917 року.
Україна, - зазначалося в Четвертому універсалі, - хоче жити у мирі та злагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатися у внутрішнє життя України. До скликання парламенту - Установчих зборів - влада тимчасово буде належати Центральній Раді та її виконавчому органу - Раді Народних Міністрів. Тут же було доручено самостійно проводити переговори про мир з державами Центрального блоку і домагатися укладення справедливого миру. Щодо нашестя "петроградських більшовиків, що нищать та руйнують наш край, приписується Правительству твердо і рішуче взятись до боротьби з ними". Після підписання миру планувалося розпустити армію, а замість неї створити народну міліцію
Завантажити реферат