Досить поширені- помилки й іншого роду - зведення судової влади до якогось одному з видів судової діяльності. Нерідко про судову владу говорять і пишуть як про синонім правосуддя і навпаки. Такого роду помилка поширена, мабуть, ширше, чим відзначена вище.
Згадані в приведеному визначенні поняття судової влади «можливості і спроможності» - це багатогранні повноваження, який наділяються суди. Їхня реалізація в цілому і є реалізація судової влади.
Серед цих повноважень домінуючу роль грає правосуддя. Його може здійснювати тільки суд, і ніякий інший орган. Це спеціфічно судове повноваження. Але судова влада, як уже говорилося, не зводиться тільки до даного повноваження. Вона включає і ряд інших, що, як і правосуддя, мають велике соціальне значення:
· конституційний контроль;
· контроль за законністю й обгрунтованістю рішень і дій державних органів і посадових осіб;
· забезпечення виконання вироків, інших судових рішень і рішень деяких інших органів;
· розгляд і дозвіл справ про адміністративні правопорушення, підвідомчих судам;.
· роз'яснення чинного законодавства з питань судової практики;
· участь у формуванні суддівського корпуса і сприяння органам суддівського співтовариства.
Ці повноваження було б неправильно цілком ототожнювати, як це нерідко робиться, із правосуддям. Можна говорити, мабуть, лише про те, що їхня реалізація тісно пов'язана з правосуддям і сприяє його належному здійсненню.
Проведенню в життя кожного з названих повноважень, що утворять судову владу, покликано сприяти наділення органів, на які покладене здійснення даної влади, засобами примуса до виконання прийнятих ними рішень. Закон, приміром, прямо проголосив загальнообов’язок судових рішень усіх видів. Він жадає від організацій і посадових осіб, громадян безспірного підпорядкування велінням судової влади.
І це не звичайний, «черговий» призов, із якими нам нерідко припадає зштовхуватися. Реальність велінь судової влади підкріплюється досить значними засобами впливу. Наприклад, якщо .яка особа не подає без поважних причин наявний у нього документ, необхідний для правильного дозволу справи арбітражним судом, то останній управі піддати таку особу штрафу в сумі до 200 мінімальних розмірів оплати праці. Ефективні заходи застосовуються судами і до громадян (обвинувачуваним у вчиненні злочини, що потерпів, свідкам і ін.) у випадках, коли вони, скажемо, ухиляються від явки в суд по його виклику. Закон дозволяє піддавати їх за рішенням суду (судді) примусовому приводу за допомогою міліції і (або) грошовому стягненню. Передбачаються й інші заходи впливу на тих, хто не бажає поважно відноситися до судових велінь. При визначених у законі обставинах може виникнути питання, як буде показано нижче, і про застосування самих суворих мір юридичного впливу - мір карного покарання.
Узагальнене знання повноважень судів (їх «спроможностей і можливостей») не тільки дає уявлення про те, чим можуть і повинні займатися ці державні органи, але й орієнтує щодо їхньої ролі і місця в системі всіх установ, що реалізують у цілому державна влада, а дорівнює і співвідношення названих вище трьох її гілок (галузей). Воно наповняє конкретним змістом широко уживане, хоча і декілька спрощене пояснення суті поділу влади: законодавець зоаконодавствує, виконавчі органи виконують закони, а суди судять. У всякому разі, один тільки перелік судових повноважень свідчить про те, що за формулою «суди судять» ховається дуже ємна і різноманітна діяльність, що у цілому істотно відрізняється від того, що повинні робити законодавчі і виконавчі органи.
Коло судових повноважень говорить і про те, що дана влада покликана виконувати важливу і відповідальну соціальну функцію, не менше значиму, чим функції, виконувані іншими гілками влади. А це дозволяє робити висновок уже про рівнозначність, рівноправності і паритетності всіх гілок влади.
Такий висновок до порівняно недавнього часу вважався помилковим, що суперечить основній державно-політичній установці, що виражалася в словах «Вся влада Радам». Відповідно з цим у судів не було багатьох із перерахованих повноважень. Вони, приміром, не могли займатися конституційним контролем, перевіряти законність і обгрунтованість рішень і дій більшості виконавчих органів. На них дивилися як на органи, що повинні займатися головним чином розглядом цивільних і кримінальних справ, сприянням виконанню власних рішень. Лише у вкрай обмежених випадках їм дозволялось розбирати справи про адміністративні правопорушення і розглядати скарги на незаконні дії деяких (далеко не усіх) виконавчих органів.
Поворот відбувся наприкінці 80-х - початку 90-х років, коли початок рости свідомість того, що правова держава без повноцінної судової влади немислимо. З цього часу і почався процес прийняття конкретних мір, спрямованих на підвищення авторитету судів. Це проявилося не тільки в удосконалюванні порядку добору і формування суддівського корпуса, створенні умов для його незалежності, підвищенні матеріальної забезпеченості, установленні відповідальності за неповагу до суду, але й в суттєвому розширенні судових повноважень.
Таку тенденцію можна бачити багато в чому. Зокрема, у наділенні судів правом здійснювати контроль за законністю й обгрунтованістю дій правоохоронних органів, покликаних займатися виявленням і розкриттям злочинів, у першу чергу в тих випадках, коли є небезпека обмеження конституційних прав і свобод громадян. У наші дні суди (загальні і військові), як буде показано нижче, можуть перевіряти законність і обгрунтованість затримки осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, арешту, продовження його терміна, учинення дій, пов'язаних з обмеженням права громадянина на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень, а також права на недоторканність житла і т.д. Вже тільки в цьому чітко проглядається визнання положення про те, що суди - це вершина піраміди правоохоронних органів.
2. СУДОВА СИСТЕМА, її СТРУКТУРА.
Один із двох основних компонентів судової влади складається в тому, що її здійснення довіряється тільки спеціально затвердженим державним органам - судам, що відрізняються від органів, що виконують законодавчі і виконавчі функції. Така відзнака виражається не тільки в специфіці судових повноважень, про які говорилося в попередньому параграфі даної глави, але й а порядку формування судів.
Особливості виконуваних функцій вимагають, щоб суди формувалися і діяли з дотриманням спеціальних правил - правил, що докорінно відрізнялися б від тих, що встановлені для законодавчих і виконавчих органів.
Тут достатньо відзначити, що в даний час суди усіх видів і рівнів утворюються з дотриманням установленої законом процедури. Реалізація її покликана забезпечити безсторонній добір суддів, спроможних професійно грамотно і чесно розглядати і вирішувати віднесені до їхнього ведення справи. Досягненню даної цілі покликано сприяти, зокрема, установлення системи гарантій, що попереджнуть проникнення в суддівський корпус некомпетентних і аморальних людей. Такі «захисні засоби» характерні для органів судової влади. Для формування органів законодавчої і виконавчої влади закон не встановлює детальних правил. Скажемо, офіційно встановлений перелік вимог до кандидатів у депутати Верховної Ради або місцевих представницьких органів значно скромніше, чим той, що існує для кандидатів на суддівські посади. До кандидатів на ті або інші (навіть найвищі) посади у виконавчих органах закон теж не пред'являє жорстких вимог. Від судів же потрібно високий рівень підготування і компетентність, оскільки судові помилки чреваті дуже серйозними, часом необоротними наслідками для життя, здоров'я, свободи, прав і що охороняються законом інтересів конкретних людей.
Завантажити реферат