Від інших осіб, які беруть участь в справі, сторони відрізняються тим, що процес ведеться від їх імені в захист їх суб’єктивних прав і інтересів, на сторони поширюються в повній мірі законна сила судового рішення, сторони несуть судові витрати, у випадку вибування з процесу однієї з сторін його місце займає правонаступник (так, буває, як правило, коли позивач чи відповідач помирає, ліквідується юридична особа, яка являється стороною по справі), сторони мають права по розпорядженню об’єктом процесу.
Позивач вправі змінити підстави чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати позов, сторони можуть завершити справу мировою угодою. Всі ці дії знаходяться під контролем і при безпосередній участі судді.
Сторони користуються рівними процесуальними правами. На сторону, яка недобросовістно заявила позов чи спір проти позову. З метою затягування чи ускладнення процесу, судом може бути накладений обов’язок виплаті іншій стороні винагороди за фактичну втрату робочого часу у відповідності до середнього заробітку, але не більше 5% від задоволеної суми позову. Ведення процесу від свого імені і в захист суб’єктивних прав та інтересів, поширення на учасників процесу сили судових рішень, несення судових витрат характерне також для “скаржників” і заявників з непозовних справа. Відмінність складається в тому, що по справах які виникають з адміністративно-правових відносин, не стягуються судові витрати, а по справам окремого провадження, за загальним правилом захищається не суб’єктивне право, а законний інтерес.
В справі можуть брати участь декілька позивачів чи відповідачів, заявників, наприклад Пленум Верховного Суду СРСР в Постанові № 2 від 3.04.’87р - звернув увагу на те, що при розгляді позовних вимог громадянина чи заяви прокурора про визнання ордера недійсним суд зобов’язаний притягнути до участі з відповідачем і виконком на якого повинен бути покладений обов’язок надати інше жиле приміщення основою для співучасті служать однорідність вимог і їх тісний взаємозв’язок.
Ціль такої співучасті - економія часу, судових витрат і праці судді. Однорідні рішення аналогічних питаннях не виносяться одне за іншим в декількох провадженннях, сукупність справ розглядається одночасно.
Співучасть може бути необхідна, коли окремий розгляд однорідних вимог неприпустимим. Основою обов’язковою співучасті є загальне право чи борг, наприклад, при пред’явленні позову батьком, до одного із своїх дітей про витребуванні коштів на прожиття, суд в якості відвідувачів може притягнути і інших дітей.
Кожен з учасників-самостійний суб’єкт процесу, він не позв’язаний волею інших і не зв’язує їх в свою чергу. Єдиний виняток- випадок, коли один з співучасників оскаржив рішення, але воно в силу ст.296 ЦПК України, може бути розглянуто і у відношенні осіб, не подавших скаргу. Крім того, співучасники які виступили на тій стороні, що й сторона яка подала скаргу можуть приєднатись до скарги, не вносячи відповідного державного мита.
Ще одним варіантом ускладнення процеса, крім участі в ньому співпозивачів, а інколи і тих інших одночасно, являється заміна неналежної сторони.
Пленум Верховного Суду СРСР в постанові № 8 від 18 04 ’86р “Про застосування судами законодавства при розгляді спорів виникаючих із авторських правовідносин”- вказав, що справам про авторство (співавторство) на твір належним відповідачем, являється особа, яка по твердженню позивача присвоїла твір, якщо до неї пред’явлена вимога про захист порушеного авторського права. В необхідних випадках, організація , яка випустила в світ твір, може бути притягнута до справи в якості відповідача і по ініціативі суду.
Належна сторона - власник чи спірних прав чи спірних обов’язків.
Неналежна сторона - особа, по відношенні до якої по матеріалам справи виключається твердження про те, що вона являється суб’єктом спірних матеріалів правовідносин.
У відповідності до ст.105 ЦПК України суд встанов під час розгляду справи, що позивач чи відповідач неналежні, може не зупиняючи справу замінити зі згоди позивача первісного позивача чи відповідача - належним. Якщо первісний позивач не бажає вибути із процеса, належного позивача суд сповіщає про можливість вступу в справу в якості третьої особи з самостійними позовними вимогами.
Коли первісний позивач не згідний вибути із процеса, а належний не хоче вступити в нього, справа продовжується без заміни, суд в позові відмовляє. При вступі нового позивача в процес суд веде процес з двома позивачами і в залежності від обставин виносить рішення застосовуючи до позивача належному; неналежному же позивачу відмовляє в позові.
При вибутті неналежного позивача із процесу і вступі в нього належного в процес починається знову на заміну відповідача також вимагається згода позивача, якщо вона отримана, суд звільняє первісного відповідача від участі в справі і притягує нового. Процес починається спочатку. Якщо позивач не погоджується на заміну відповідача, суд залишає зі своєї сторони в справі, притягує належну, проводить процес з двома відповідачами і виносить заключне рішення.
Від заміни неналежної сторони слід відрізняти процесуальне правонаступництво. Основа його – правонаступництво в матеріальних правовідносинах, які являються і предметом спору, перехід на протязі процеса прав та обов’язків по спірних правовідносинах до іншої особи-внаслідок спадку чи ліквідації юридичної особи, з переходом прав і майна до іншої організації. Цей випадок носить назву загального правонаступництва. Можлива і часткове правонаступництво по причині переводу боргу чи уступки вимог права вимоги до іншої особи.
Правонаступництво допустиме в будь-якій стадії процесу. Процес продовжується з того моменту, коли виник спір про правонаступництво, а не спочатку.
3. Поняття принципів цивільно-процесуального права.
В принципах права відображається відношення людей до права в якості соціальної цінності. Тому в них як у фокусі сконцентровано відображається зацікавленість певної групи осіб наділити своє право такими рисами, які б в найбільшій ступені могли задовільнити їх потреби принцити складають основу будь-якої системи права і кожної його галузі.
Не являється винятком і цивільно-процесуальне право, яке є самостійною галуззю права, і якій характерні як загальні риси так і визначена специфіка, що характерна лише для окремої галузі.
Радикальні зміни в політичній і економічній системі України потребують належного правового забезпечення. Одночасно і сама правова система вимагає в обновленні змісту, організаційних форм і методів функціонування. Не останню роль в цій роботі відводиться і тим основностворюючим началам, на яких будуються судова система і її діяльність- принципам.
Про поняття принципів в науці цивільно-процесуального права висловлені різні думки. Суть одного з них складається в тому, що принципи визначаються основостворюючі начала, на яких будується цивільний процес і які виражають завдання правосуддя по цивільним справам, характеризують методи їх здійснення. З точки зору, наприклад, професора В.М.Семенова, принципи - це якісні особливості, які складають ідейно-політичні начала права і виражають класову направленість, конкретний соціальний тип, специфічні особливі права.[10]
Завантажити реферат