План
Вступ
1.Поняття правової системи.
2.Сучасні правові системи.
Висновок
Література
Тема цієї роботи вибрана тому, що право і держава нерозривно взаємопов’язані, але кожна країна будує свою правову систему, беручи до уваги свої індивідуальні особливості історичного розвитку. Тому сучасні правові системи різних держав відрізняються одна від одної, і мають свої характерні риси.
Мета цієї роботи є вивчення особливостей правових систем сучасності, закономірності їх становлення і розвитку. Так як правові системи відображають соціально-економічний розвиток і рівень культури народу, то їх вивчення дозволяє відновити поняття про суспільні відносини, зрозуміти механізм суспільства, маючи на увазі права і обов’язки.
Актуальність цієї теми, ще й в тому, що Україна, як країна однієї правової системи, переходить в іншу правову систему. Зараз здійснюється реформа права в Україні, і вивчення особливостей правових основ інших країн дуже важливо на цей момент, так як це допоможе проаналізувати українське законодавство, дозволить використати позитивні моменти і уникнути негативних наслідків.
В першій частині цієї роботи представлено аналіз самого поняття «правова система» і ознак, які обумовлюють належність права тієї чи іншої держави до відповідної правової системи. В другій частині роботи представлена загальна характеристика основних, існуючих у сучасному світі правових систем, і їх особливостей.
Поняття правової системи.
Пізнання суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всьому їх різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ по відношенню до людини, держави і суспільства. Разоми з багаточисленними означеннями поняття права, що відображають його головні риси, в науковому правоведенні було обгрунтовано і закріпилось поняття «правова система».
Правова система - цілісний комплекс правових явищ, який зумов-лений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідом-лений, постійно відтворюваний людьми і організаціями (державою), та який використовується їми для досягнення своїх цілей.
Правова система відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні «національно-культурні» особливості. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості.
Винекнення, історія розвитку правової системи держав свідчить про те, що на утримання і розвиток правової системи впливає духовна культура: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив справляє політика і політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманітність правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності у законодавстві, правозастосовної діяльності у сфері регулювання ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, та в регулюванні інших сфер суспільного і державного життя.
Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Обєднаних Націй, яка налічує на теперішній час більш як 180 держав-членів. Цей процес стимулють також законодавчі акти суверенних держав, які закріплюють пріорітет дій міжнародних актів, що відно-сяться до прав людини, до мирного урегулювання конфліктів між державами.
Правова своєрідність країн дозволяє сказати про їх самобутність, про те, що кожна з них утворює свою правову систему - сукупість всіх правових явищ (норм, інститутів, відносин, правосвідомості), які існують в її межах (правова система в вузькому розумінні). Але поряд з особливостями, відмінностями, в цих правових системах можна помітити і загальні риси, елементи подібності, які дозволяють їх групувати у «правові сім’ї» (правові системи у широкому розумінні), які об’єднують декілька близьких у правовому відношенні країн.
Існує декілька критеріїв об’єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:
1. Загальність історичної долі і історичних коренів. Інакше кажу-чи, системи пов’язані між собою історично, мають загальні державно-правові корені (походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах).
2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми (в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.
3. Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які вхо-дять в одну правову сім’ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікрорівні - на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні - на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів).
4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах - це ідеї свободи суб’єктів, їх формальної рівності, об’єктивності правосуддя та ін., в інших - теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх - соціалістичні, націоналістичні ідеї і т.ін.
5. Єдність термінолгії, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівнозначні або схожі за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх походження. По тій же причині законодавці країн, які входять в одну правову систему, при розробці правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.
Заслуговує підхід західних компартивістів, які заперечують типологію правових систем тільки за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різноманітні фактори, починаючи з етичних, расових, географічних, релігійних, і закінчуючи юридичною технікою і стилем права. Звідси і різноманіття класифікацій.
Так, формаційна класифікація має з точки зору юридичної науки той недолік, що вона «розкладає по полицям» усі суспільні явища в цілому, і тому не враховує специфічних особливостей права. Теорія права зацікавлена в такій класифікації, яка б враховувала характер і сутність права, як специфічного суспільного явища, і виходила б із особливостей права.
Найбільш ближче до потреб права, виділення правових систем, яке здійснюється наукою порівнюючого права. Краще за все така класифікація проведена відомим компартивістом Р.Давідом. Він виділив слідуючі правові системи (або як він висловлювався, «правові сім’ї»):
· Романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, Турція).
· Англо-саксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші).
· Релігійно-правові (країни, які мають в якості державної релігії іслам, індуїзм, іудаїзм).
· Систему звичайного права (екваторіальна Африка, Мадагаскар).
Завантажити реферат