Джерела і основні риси права в україні першої половини 19 віку, та початок 20 в.

ПЛАН:

1. КОДИФІКАЦІЯ ПРАВА.

2. СУД І ПРОЦЕС

2.1 СУДИ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ СУДОВОЇ РЕФОРМИ 1864 РОКУ.

3. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО.

4. КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.

5. АДМІНІСТРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.

6. ВИСНОВОК.

7. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. КОДИФІКАЦІЯ ПРАВА.

Правовим актам України поталанило більше, ніж дер­жавним інститутам. Якщо останні були повністю Ліквідо­вані в кінці XVIII ст., то III Статут Великого князівства Литовського, магдебурзьке і місцеве звичаєве право про­довжували діяти в Полтавській, Волинській, Київській і Подільській губерніях. У той же час царизм намагається поширити на українській землі загальноросійське законодавство. Для цього була використана кодифікація права, що розпочалася в Російській імперії на початку XIX ст.

Загальне керівництво кодифікаційними роботами здій­снював тоді М.Сперанський. Українську кодифікаційну комісію очолив граф П.Завадський. Використання III Ста­туту 1588 року було підтримано виданням у Петербурзі в 1810 році на російській моді покажчика до нього під на­звою "Ручной словарь, или краткое содержание польских й литовских законов, служащих руководством в судебньых тяжбах всякого рода, собранных для употребления в присутственных местах и литовских провинций". В 1811 році було над­руковано текст III Статуту на російській і польській мо­вах. Той факт, що переклад здійснювався по польському виданню 1786 року, говорив, що в Російській імперії не знали або не хотіли знати походження Статуту як пам'ят­ки права литовського, українського і білоруського народів і аж ніяк не польського. Цей текст Статуту і був діючим джерелом права до розповсюдження на Україну законів російської імперії. Що ж до джерел магдебурзького пра­ва, то їхня доля була вирішена указами Сенату про припи­нення дії цього права в Україні, за винятком Києва, в 1827 році, а через вісім років і в Києві.

Визначена урядом програма роботи кодифікаційної ко­місії ("Комиссии составления законов") передбачала коди­фікацію загальноімперського і місцевого права. Офіційним приводом для кодифікації місцевого права була необхід­ність систематизації норм, що діяли в Україні.

Рішення цієї проблеми було покладено на три експе­диції кодифікаційної комісії. Перша експедиція працю­вала над кодифікацією основ права Російської імперії в цілому; друга — над кодифікацією права окремих місце­востей; третя — редагувала розроблені проекти кодексів.

Над кодифікацією права України в складі другої екс­педиції з 1804 по 1808 рік працювали дві групи. Перша, яку очолював А. Повстанський, розробляла право Право­бережжя (Волинської, Київської і Подільської губерній) друга, під керівництвом Ф. Давидовича, — Лівобережжя (Полтавської і Чернігівської губерній). Задачами кодифі­кації було приведення місцевих норм у відповідність із загальвоімперським законодавством, а також складання зводів (статутів) для лівобережних і правобережних гу­берній, в яких зберігались би тільки ті відмінності, небхід-ність яких визначалась місцевими особливостями.

Підсумком роботи групи А. Повстанського був проект під назвою "Свод местных законов губерний й областей, присоединенных от Польши". Група Ф. Давидовича підготувала "Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии" ("Собрание малороссийских прав").

Ці проекти буди результатом першого етапу роботи експедиції. Вони містили діючі в Україні норми. Майже все "Собрание малороссяйских прав" споряджено покаж­чиком джерел. Із 1255 статей 515 мають посилання на III Статут, 457— на Саксонське зерцало, 224 -- на хельмс

ьке, 58— на магдебурзьке право, всі інші на правовий зви­чай. Фактично "Собрание малороссийских прав" —де перший проект цивільного кодексу України. В ньому ми бачимо норми Права, які діяли в Полтавській і Чернігівській губерніях на початку XIX ст. Проект складався з 3 частин, 5 книг, 42 розділів, 1377 параграфів (статей). Його не було офіційно затверджено, але він широко використовувався практиками.

У 1809 році кодифікаційну комісію було поділено на 6 відділів. Останньому (шостому) було доручено складання зводів законів для українських губерній. З початком росій­сько-французької війни кодифікаційні роботи були при­зупинені.

У 1826 році Комісія складання законів була перетворе­на в другий відділ царської канцелярії, і роботу з кодифі­кації права було поновлено. Керівництво кодифікаційни­ми роботами було знову покладено на М. Сперанського. Результатом кодифікаційних робіт стало підготовлене в 1830 році "Повне зібрання законів Російської імперії" і "Звід законів Російської імперії" (1833 року).

В той же час в 1830—1833 роках спеціальною групою у складі другого відділу під керівництвом І. Даниловича було підготовлено "Звід місцевих законів західних губерній" (Правобережжя України і Білоруси). У 1838 році проект Зводу було затверджено Державною радою. По змісту це був збірник матеріального і процесуального права, який складався з трьох частин. Перша частина була зосередже­на в двох книгах і мала 196 статей, в яких розглядалися, головним чином, питання правоздатності осіб різних станів. Друга частина в складі п'яти книг включала 947 статей і мала регулювати право власності зобов'язувальне і сімей­не право. Третя частина складалася з трьох книг і вклю­чала 896 статей. Вони визначали порядок проведення ци­вільного судового процесу.

Аналіз проекту Зводу показує, що законодавець нама­гається витіснити місцеве законодавство нормами загальнопросійського права. Звід побудовано таким чином, щоо російське законодавство виступає в ньому джерелом права, яке регулює найбільш важливі суспільні відносини, а місце­ве право — як таке, що регулює окремі правовідносини. Ця мета досягається шляхом повної ідентичності системи законів Російської імперії і "Зводу місцевих законів за­хідних губерній". Після затвердження Звід планувався до введення в дію на Правобережній Україні, але на цей час перемагає тенденція єдиного для всієї імперії законодав­ства, в якому не було місця для місцевихзаконів. У 1840 — 1841 роках на Україну розповсюджується загальноросійське цивільне і кримінальне законодавство. В Правобережній Україні місцеве право було скасоване беззастережно. В Полтавській і Чернігівській губерніях указом від 15 квітня 1842 року вводиться загальноімперське законодавство з судочинства. При підготовці другого видання Зводу законів Російської імперіїв 1842 році в 10-й том було внесено ряд норм з "Зводу місцевих законів західних губерній" (голов­ним чином, це були норми III Статуту 1588 року) для їхньо­го застосування в Полтавській і Чернігівській губерніях. Таких норм налічувалося 53 з 3979. Вони регулювали спадкові і сімейні відносини.

2. СУД І ПРОЦЕС

На початку XIX ст. судова система в Україні не була єдиною. В Слободсько-Українській, Херсонській, Катерино­славській і Таврійській губерніях судова система була при­ведена у відповідність з судовою системою Росії. До скла­ду судової системи в цих губерніях входили губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду), які були другою і апеляційною інстанцією для судів нижчого рівня. Над становими були совісні і придворні суди, які були ство­рені на рівні губерній.