Віндикаційний позов предявляється у випадках:
- коли власник втратив володіння річчю;
- річ була індивідуально визначена;
- річ знаходиться в чужому незаконному володінні.
Віндикації присвячена ч. 1 ст. 50 Закону України “Про власність”, у якій зазначається, що “власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння” і ст. 145 ЦКУ: якщо “ майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це мацно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею”.
Позивачем за віндикаційним позовом можуть бути:
- неволодіючий власник ( фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів);
- титульний власник – особа, яка володіє майном за цивільно- правовими договорами( майнового найму, підряду, зберігання, застави), осби, які володіють майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі передбачений законом.
Зрозуміло, що позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір, баланс тощо).
Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися ( добросовісний набувач).
Предметом віндикаційного позову становить вимого неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально – визначеного майна з чужого незаконного володіння. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтвержують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.
Важливою умовою звернення з віндткаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобовязально – правових відносин1.
Для вирішення віндикаційного позову істотне значенння має добросовісність ( недобросовісність) незаконного володільця, яка характеризує його субєктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання. Розглянемо можливі випадки.
Майно витребується із чужого незаконного володіння:
- від недобросовісного набувача – у всіх випадках;
- від добросовісного набувача – залежить від обставин вибуття майна з володіння та оплатності ( безоплатності) придбання цього майна набувачем.
За чинним законодавством ч. 3 ст. 145 ЦК, якщо майно набуто безоплатно у осби, яка мала права його відчужувати, власник має право витребувати майно в усіх випадках. Від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише у разі, коли майно було загублене власником або осбою, якій майно було придбане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волоею.
Але тут діє загальне правило: гроші і цінні папери на предявника не можуть бути витребувані у добросовісного набувача.
При віндикації майна власник в праві вимагати:
1. від недобросовісного володільця – відшкодувати усі доходи, які він здобув або повинен був здобути за весь час володіння;
2. від добсовісного володільця – усі доходи, які він здобув або повинен бути здобути з часу, коли дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння або отримання повстки за позовом про повернення майна.
Від власника в праві вимагати:
- добсовісний набувач – відшкодування проведених або необхідних витрат з того часу, з якого власнику належали доходи;
- недобросовісний набувач – має право залишити за собою проведені поліпшення, а якщо їх не можливо відділити від основної речі – то вимагати відповідних відшкодувань, але не більше розміру вартості речі[5].
Поряд з віндикаційним позовом не менш ефективним речово – правовим засобом захисту є негаторний позов, що являє собою вимогу власника ( або титульного володільця) усунути порушення у здійсненні його права, які не повязані з позбавленням володіння майном.
Права на такий захист передбачене ч.2 ст. 48 Закону України «Про власність», згідно з якою « власник може вимагати усунення будь – яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння, і відшкодування завданих збитків». Подібна стаття містилася в чинному ЦКУст.149.
Отже, негаторний позов предявляється у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею. Позивачем цього позову може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем – лише особа, яка перешкоджає пзивачеві у здійсненні його законного права користуватися чи розпоряджатися річчю.
Характерною особливістю цього позову є: відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі; протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або користування належним йому майном; негаторний позов має на меті усувати тривалі порушення зазаначених повноважень власника, а не ті, що мали місце у минулому, що зумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що прешкоджають йому належним чином користуватися і розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користуватися і розпоряджатися майном та факти, які підтвержують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей1.
2.3 Зобовязально – правові засоби захисту права власності
Ці засоби забезпечують захист права власності та інших цивільних прав осіб, між якими виникає цивільно – правове зобовязання, тобто між особами, повязаними між собою певними правилами та обовязками. Зобовязальні засоби захисту права власності та інших цивільних прав базуються на можливості застосування примусових заходів у правовідносинах з цілком конкретно визначеними учасниками відносинах правовідносин, у яких є уповноважена і зобовязана особи.
Як відомо, усі зобовязання поділяються на договірні і задоговірні. Відповідними особливостіми характеризуються засоби захисту субєктів договірних і позадоговірних зобовязань5.
Завантажити реферат