ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ:
"У колядках бог-Громовик описується ще в третім образі: як орач якоїсь незвичайної ниви. Якийсь господар, певне бог світла, блискавки й грому, має поле не міряне, не оране й не сіяне. …На тому полі оре золотий плуг шістьма половими волами із золотими рогами. На волах ярма тесові, кедрові, а занози мідні. За тим плугом ходить сам Господь.
…Грім і блискавка в образі орання і сівби – се все було звісно і в інших народів. Скити-хлібороби вели свій рід од меншого сонцевого сина. Раз із неба упав плуг з гарячого золота з золотим ярмом. Два старших сонцевих сини, взявшись за той плуг, попекли собі руки. Тільки менший зумів орудувати тим плугом, а через те він став царем у скитів. Грецький Язоп орав поле мідними волами, котрі дихали полум'ям, і засіяв його драконовими (змієвими) зубами, з котрих повставали воїни. Одна великоруська билина розказує про Микулу Селяниновича, котрий орав позолоченим ралом. Український переказ про Кирила Кожем'яку розказує, що Кирило, побивши змія, запряг його у плуг, проорав ним борозну до моря та й утопив його у морі. …На кутю на Покуті ставлять снопи жита, а в Галичині кладуть на стіл чересло од плуга, щоб кроти й миші не псували хліба, навіть ходять перед Новим роком по хатах з плугом. Звідтіль вийшов і звичай на Новий рік посипати зерном у хатах. Народ злучив ці обряди, нагадуючи на сівбу і орання, з часом повертання небесних світил з зими на літо".
"ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ":
"Для культури скіфського періоду характерна міфотворчість, хоча її ми спостерігаємо і в раніші часи. Так, найбільш відомий, завдяки Геродоту міф про походження слов'ян: "На березі Борисфена від скіфських богів Папая і Апі – доньки Борисфена – народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая, Колаксая. Папай подарував їм (злетіли з неба) золоті: плуг, ярмо, топірець і чашу. Підійшов до золота старший – воно загорілося, середульший – так само, лише молодший зумів узяти ті речі і тому став за головного царя над скіфами".
МИХАЙЛО БРАЙЧЕВСЬКИЙ:
"На початку доби раннього заліза в Східній Європі виникає орне хліборобство, про яке знаходимо деякі матеріали в писемних джерелах. Зокрема, Геродот – автор 5 століття до нашої ери – виділяв з числа племен Скіфії ряд хліборобських, в тому числі скіфів-орачів, в яких дослідники вбачають безпосередніх предків східних слов'ян. Із скіфами-орачами пов'язується легенда, в якій фігурують небесні дари – священне скіфське золото: плуг, ярмо, сокира і чаша. Перші два з названих предметів мають безпосереднє відношення до землеробського виробництва, причому в його орній формі".
Глава 3. Значення Трипільської культури.
Трипільська культура була відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою більше ста років тому на Правобережжі України. Ця подія мала велике значення для вченого світу. З-під землі вдалося дістати пам`ятки культури, настільки відмінної від звичних нам зразків "первісного" суспільства, що можна було переписувати всю історію сучасної цивілізації.
Колос, звичайно ж, устояв. Історія сучасної цивілізації, з її завоюваннями, помпезними соборами і кривавими революціями, не похитнулася. Та перша крапля, що підточувала камінь людської зарозумілості, упала на, здавалося б, непорушний граніт. Зовсім поряд з великим мегаполісом столиці України – Києвом, було знайдено зразки матеріальної культури, що гармонічно співіснувала свого часу з навколишнім світом.
Зразки ці свідчили, що ми тільки починаємо підкрадатися у своєму розумінні ролі і місця людини на Землі, до того рівня мислення, який побутував у період, названий дослідниками кам`яним віком. Швидше за все, це трапилося не випадково в час, коли здіймалась на ноги сучасна антропологія, а в суспільстві почали міцнішати голоси з закликом пильніше подивитися на ще не втрачені знання малодосліджених народів віддалених куточків планети. Матриця планетарного знання почала поступово все більше відкриватися для всіх спраглих до знань з першоджерела.
Дивним чином фрагменти культурної спадщини давніх трипільців легко і гармонійно укладалися до концепції знань арійських племен Індії і мали безліч прямих паралелей з системами знань великої кількості давніх культур різних куточків світу: від Гірського Алтаю у Росії до пустелі Сонора у Мексиці.
Спроби науково вивчати культуру давнього Трипілля неминуче приводять до традиційних спекуляцій термінами і поняттями. Предмети матеріального вжитку і зразки духовного життя давніх людей намагаються оцінювати з точки зору сучасних уявлень про всесвіт. Та зрозуміти світ наших мудрих предків можна тільки перейнявши їх систему координат, їх спосіб мислення і їх прозірливий погляд на світ. У цьому зв`язку надзвичайно цікавими видаються порівняльні дослідження різноманітних подібних культур як далекого минулого, так і найближчого сучасного.
Предметом вивчення у нашому випадку виступають різноманітні речі хатнього вжитку, як то черепки, горщики та інша кераміка, виконана, як зараз би сказали, у модерновому ключі. Малюнки і зображення при уважному погляді не можуть не вразити нас глибиною і якимось прихованим змістом, над розгадкою якого б`ється уже не одне покоління археологів, етнографів та антропологів. Ці дослідження у своїх розгадках виходять з того величезного значення, яке надавалося в давні часи зображенню. Поза всяким сумнівом, і вчений світ це однозначно підтверджує, що необхідність надати символу зовнішню подобу з означуваним предметом і штовхала цих людей на створення зображень речей, на які хотіли справити магічну дію.
Помилки і вкрай негативні результати досліджень західноорієнтованих антропологів полягали в їх позиції "оцінювача" чужого способу життя. Часто такі дослідження виходили з пріоритету власної культури і переваги західного способу життя. Таке ставлення, що виявлялося у певній мірі неприкритого расизму і пихатої зарозумілості, здатне тільки на створення відразливого враження про західні цінності. А що, якщо ми помиляємося? Що якщо давні, незнайомі нам цивілізації знаходилися на набагато вищому рівні інтелектуального розвитку, аніж ми зі своїми чадними авто і пральними машинами?
Дуже небезпечною помилкою вважає французький антрополог Клод Леві-Строс виведену ним "формулу хибного еволюціонізму". Принципову відмінність давніх культур від сучасних технічно розвинутих цивілізацій він бачить не у тому, що ті не розвивалися, а у тому, що історія їх розвитку не супроводжувалася накопиченням винаходів, але орієнтувалася на збереження первісних способів установлення зв`язку з природою. Набагато більш вірогідним видається складний і мудрий спосіб життя наших предків, аніж неуцький погляд на їх життя як на "часи дикунства".
Висновки
Процитуємо ще раз Докію Гуменну:
"…І яке ж здивування наше, коли читаємо у Геродота, що на тих самих теренах, де процвітало трипілля, через 1500 років далі живуть хліборобські племена, які сіють зернові культури та збирають врожай не тільки для себе, а ще й на продаж. Це племена, що населяють середнє Подніпров'я, Побужжя, Подністров'я…"
Завантажити реферат