Українською взагалі була й Одежа козачої старшини. Гр. Хв. Квітка, котрий добре знав і бачив сю одежу у батьківському будинку, оповідає про неї так: се були широкі жовті штани, жупан, пояс; зверху ще надівалася черкеска з одкидними рукавами, висока смушева шапка з суконним кольоровим верхом; за поясом на ланцюжку — ніж, у поході шабля. Черкеска була синього кольору і підбивалася галуном, шнурком або міхом. У великий парад полковники одягали зверху ще суконну керею (мантію) з пряжкою з самоцвітного каміння. Така ж одежа була і у трьох слободських полковників. Черкески у них були ріжних кольорів: червоні, зелені, обшиті золотом і підбиті хутром.
Жіноча одежа старшинського стану була теж українська, і вони її носили до пізніх часів. Се був кунтуш зі штофу, парчі й інших дебелих матерій. З-під нього було видко на грудях кірсетку й спідницю з запаскою. Дома ходили у кірсетці без рукавів, у спідниці з запаскою і у вишитій українській сорочці. Були й плахти з шовку та гарусу, котрі носилися на спідницях. Одежа переходила од матері до дочок, онучок та правнучок без усякої одміни фасону. Жіноцтво носило багате намисто, вінці, ожерелля.
Взагалі усе оце коштувало дуже дорого, і у сьому була велика ріжниця між багатими людьми тих і наших часів. Тоді панував ще патріархальний уклад життя; кожне господарство виробляло усе потрібне для себе, а увесь лишок йшов на майно, багате убранство та запаси. Тодішнім полковникам здавалося, що се майно не зменшиться у своїй ціні, бо воно не залежить од перемін моди, що тією одежою, яка була у скринях, будуть користуватися не тільки їх дочки, але й унучки. Але вийшло інакше: «Вони не прозрівали,— каже О. Я. Єфименко,— що наближаються інші часи, коли унуки виймуть самоцвітне каміння з їх зброї, щоб украсити їм застіжку своїх французьких черевичок, переллють свій срібляний посуд, занедбають свої парчові кунтуші або оддадуть їх, як жертву, у церкву на ризи або якусь іншу церковну прикрасу» . Наближався новий економічний побут, де мода получила величезне значіння. І ось тепер нам треба великих заходів, часу й щастя, _ щоб розшукати якусь злиденну частину того, що колись у безмірному числі прилюдно виставлено було у панських будинках або сховано було в скринях. Якби зібрати тільки ті речи, які реквізовані були у трьох харківських полковників, то з них вийшов би український побутовий музей, котрий міг би зрівнятися з музеями — Київським, Чернігівським (В. В. Тарновського) та Катеринославським (А. Н. Поля). А усі речи сих полковників пішли прахом, хоч і не було у сьому їхньої вини. А скільки прахом пішло таких же речей у других, у котрих не реквізували маєтностей на царя! Тут вже не було вини російського правительства, а винуваті були ті землевласники, котрі не зберегли нічого з сього до наших часів, хоч би на спомин про те, як жили їх діди та прадіди, котрі здобули для сих унуків маєтності і усе майно. Його розтрінькали та позаміняли модним, не зробивши навіть того, що робили по селах селянки, ховаючи у своїх скринях плахти та запаски, котрі виходили з моди.
Знайшлися ж гроші, навіть дуже великі, коли у самому кінці XVIII ст після скасування автономії і у початку XIX ст. почали будувати нові будинки у ріжних нових чужоземних стилях та обставляти їх новою дуже коштовною обстановою. І до сього треба додати, що старі речі, які були у старшини, взагалі були куди красивіші, ніж ті фабрикати, котрі прийшли їм на зміну, бо то були старі вироби мистецтва або місцевого українського, або й чужоземного — західньоєвропейського і східньополудньового. Українські вироби та ремесло уже розвинулися на національному грунті й знаходили собі, як ми знаємо, покупщиків навіть за межами Слободської України. Ми маємо чимало пам'ятників українського мистецтва за часи Слобожанщини: церковної архітектури, гражданської, а також і малярства. Серед майна харківських полковників було багато образів українського письма. А скільки було їх по церквах Слободської України! Вже у наші часи Археологічного з'їзда у Харкові у 1902 р. незабутній професор Є. К. Редін зібрав їх стільки, що з них утворено було у Харкові два музея — церковний відділ у Музею університетському і пархіяльний Церковно-археологічний музей. І яка сила там зібрана пам'ятників церковної старовини та мистецтва! А серед них немало таких, про котрі можна написати наукові праці, а взагалі на підставі їх можна і неодмінно треба написати хоч коротку історію мистецтва старої Слобожанщини *. Серед тих речей, які були у харківських полковників, було немало чужоземних: були польські ножі та ножики, шклянки, сідла, карети; німецькі сідла; шльонські, цебто сілезькі, полотна, коляски, посуд; берлінські кортикі; швабські полотна, скатерті,
Обставини життя козацтва, селянства та міщанства. Щодо побуту середнього та нижчого станів слобожан, то він був чисто український і взагалі схожий з старшинським. Відріжнявся він тільки од нього своїм убожеством. Українська козача або селянська, або міщанська хата одріжнялася од панського будинку тільки своїм розміром; матеріял же будівлі був однаковий — дерево, ґонт, очерет, солома; і у заможних козаків можна було побачити навіть кахельні груби, які звичайно були у панських будинках і які ми бачили у Шидловського. У хатах козаків, міщан та посполітих були ті ж образи, лавки, килими, коці, рушники, скрині з одежою і українським убранством — тільки усе отеє було куди бідніше та дешевше. Навіть у страві і напитках теж було багато схожого. Українські народні звичаї — весілля, танки, гри — збереглися у козацтва та селянства куди краще і довше, ніж у старшин. Який же був побут слобожан взагалі і особливо у козацтва та селянства? Звістки про се дав нам автор Топографічного опису Харківського намісництва 1785 р.221 Слобожане, каже він, любили у всьому чистоту і перш усього у хатах. Хати були або рублені, з дерева, або мазанки з хворосту, обмазані всередині і з усіх боків глиною. У них були просторі сіни і призьба, долівка теж була глиняна. Дах робили з великим спуском і він спускався над призьбою. Груби клалися з цегли та кахель; у заможніших кахлі були зелені, а у інших — побілені крейдою. Білили хату по суботах та перед великими празниками, улітку навіть з надвору. У рідкої хати було менш трьох вікон шкляних, здебільшого круглого шкла. Пічки топилися потрошку увесь день, й комина не зачиняли, і тому чада по хатах не бувало. Комин робили з пруття, обмазаного глиною. Топили пічки соломою, очеретом, кизяком, рідко коли дровами. Хата швидко нагрівалася, але так же швидко остигала, і треба було її знову топити. У хаті біля стін стояли скамейки, а вздовж тієї стінки, де була піч, робився піл, який заміняв кровать; у запічок ссипали для сушки зерно. У покутя біля образів стояв звичайно довгий та вузький чисто вимитий стіл, покритий у заможних килимом, а у бідних чистим рядном, і на ньому, лежав хліб та сіль; у багатих замість столів, укопаних у землю, на низьких ножках стояла скриня або стіл, окований залізом, з ящиками, замкнутими на замок, скриня покривалася килимом або коцом, а зверху скатертю. Дах був очеретяний: з очерета, коли бракувало дерева, робили й стелю на тонких перекладинах, скріпляючи їх сволоком, котрий переходив через усю хату. Робили дах також з соломи і ґонту Двір обносили плетневою огорожою Академік Зуєв теж оповідає нам , що і у Харкові хати були невеличкі, дерев'яні або мазанки і по українському звичаю поділялися на дві частини — одна половина хати була для хазяїна з семейством, а друга, з галерейкою — для гостей, бо значна частина населення шинкувала. Заможні військові обивателі проживали у містах та великих слободах. На празники одягали жупани з тонкого німецького сукна, обложені золотом або срібляним позументом; жіночі кунтуші були тільки длиніші, ніж парубоцькі. Жінки носили ще шовкові кірсетки без рукавів і спідниці, обкладені позументом. Чоботки, черевички були шкуратяні або сап'янові — червоні або жовті з залізними підковками замість закаблуків На шиї жіноцтво носило намисто або коралі, перли, і котра була багатша, та носила й більше низок намиста; туди нанизували також по одному або по кілька медальйонів або, як називали їх, талярів, а заможні нанизували між коралі червонці, згорнувши їх у трубочку, і коли треба було грошей, їх здіймали. На головах жінки носили шапочки-кораблики з чорною бархатною облямівкою; верхня частина її була парчова або з товстого важкого штофу; під шапочку підкладалося і усе волосся. Але вже багато зачало носити замість сих корабликів пла-точки, а замісць сап'яних черевик — башмаки. Дівчата надівали на голову стрічку, заплетали косу на маковці немов вінчик; косу украшали квітками А котра надівала платок, та випускала з нього косу і заплетала в неї стрічку. Носили й плахти з запаскою, підв'язуючи їх поясом. Селяне і селянки зберегли в своїй одежі більш української старовини, ніж городяне. їжа була краща, ніж у великоросіян. Рідко у кого не було паляниць та книшів; житний хліб майже у всіх був просіяний на ситі, а не на решеті; варили страву двічі на день — рано і ввечері; варили борщ з буряків та капусти, з пшонною затіркою, з сирівцем, з салом; по празникам у багатих бувала й баранина, свійська птиця, а іноді й дичина. На вечерю подавали звичайно гречані або пшеничні вареники з сиром, гречані галушки з салом, пшонну густу кашу з салом або маслом та окропом; літом гбтовили холодець; усякий мав свій город та баштан.
Завантажити реферат