Юрій Яновський

Новела «Подвійне коло» (коло інтересів класових і родинних) —класичний зразок художнього втілення болю­чих роздумів митця про непростий час в історії свого наро­ду, коли брат убиває брата. Той «умовний» бій у степу під Компаніївкою символізує собою всю складну ситуацію в Україні під час громадянської війни. І хоча врешті-решт перемагає інтернаціональний загін Івана Половця, але емо­ційний акцент зовсім на іншому—автор не підтримує цю криваву різню, хоча вона і задля нового життя. Звернімося до тексту.

Махновський загін Панаса б'ється з петлюрівцями, яких очолює брат Оверко. Куля Панаса «вибила Оверкові мозок на колесо, блискавка розколола хмару, слідом ударив грім» —символічна картина. І ось похорон. У його описі вирізняється така суітєва деталь: «По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили. У всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав». І наче не буде кінця і краю дощу, бо «залізна жорстокість» панувала над людьми. Чи ж вимиє дощ — у слов'янській міфології символ очи­щення від усякої нечисті —цю грішну землю? Автор не може вважати закономірним, нормальним вирішення конфліктів, наведення ладу через братовбивство. Дощ на обличчі Панаса і всього загону—то його німий докір, бо вголос, відверто він уже не міг висловлювати своїх думок і виражати свої істинні почування. « .І думав я не тільки те, що написав у книжках», — занотує Ю. Яновський у щоден­нику. Передусім ці слова стосуються «Вершників».

«ЧОТИРИ ШАБЛІ»

Що це за твір у долі Яновського і в українській літерату­рі 20—30-х рр.?

За визначенням автора, найбільш «багатостраждальний» у його біографії. Він «дуже багато поклав туди роботи», «живої крові і нервів». Написаний у 1926—1929 рр. Окремі розділи з'являлися в періодиці, найчастіше «Рейд» (третя пісня), що виходив і окремим виданням. Уперше роман надруковано 1930 р., тоді ж опубліковано розділ у росій­ській «Красной нови». Його прочитав Максим Горький і досить високо оцінив: якщо це написане молодим автором, то з нього «будет толк».

На основі чого виник задум роману?

Працюючи головним редактором Одеської кінофабрики, Ю. Яновський познайомився і потоваришував із легендар­ним військовим діячем українського партизанського руху під час визвольних змагань 1917—1920 рр. Юрієм Тютюн­ником. Саме він розповів письменнику чимало цікавого з тих героїчних часів, із яскравими подробицями, деталями. Юрій Тютюнник теж мав героїчну біографію і міг стати прообразом котроїсь із дійових осіб майбутнього роману. Юрій Яновський серйозно вивчав також історичні факти, фольклорні джерела.

Твір був різко засуджений ортодоксальною вульгарно-соціологічною критикою як націоналістичний, неправдивий, наклепницький стосовно тріумфальних дій Червоної Армії під проводом комуністів. Авторові дорікали за оспівування анархії та отаманства. За ці серйозні «вади» «Чотири шаблі» надовго були викреслені з української літератури, перші видання заховані до спецфондів. Митця змусили виправдо­вуватися за переклади роману чеською та німецькою мова­ми, з'яву їх за кордоном, а невдовзі й прилюдно засудити роман як свою гірку помилку.

Певно, треба було мати в серці багато мужності, щоб витримати всі звинувачення за цей по-справжньому щирий, чесний і правдивий твір, щоб насильно змінити свої ідейно-художні орієнтири, власне, відректися від свого «Я». «Чоти­ри шаблі» стали останнім твором, у якому Яновський був ще самим собою.

З молодечою пристрастю і сміливістю тут показано могутню стихію національно-визвольного руху в Україні у революційний час та його трагічні наслідки. Така тема в українській літературі була порушена Юрієм Яновськимуперше. Маємо і її оригінальне вирішення, на якому позна­чилося романтичне світовідчування молодого Яновського.

Епіграф «Пустимо стрілку, як грім по небу;

Пустимось кіньми, як дрібен дощик;

Блиснем шаблями, як сонце в хмарі» (взятий із збірки «Народньїе южнорусские песни» А. Метлинсько­го) —своєрідна заявка письменника на поетизацію стихії народної боротьби і символ духовного піднесення цієї боротьби.

Твір складається з семи розділів (пісень). Окремими новелами вони друкувалися в часописах і мали назви: «Козак Швачка», «Успенівська операція», «Рейд», «Загибель бригади», «Маршал Остюк», «Ми на золотому ручаї», «Китайська шахта» (або ще «Шахай умер»). Таким чином, Ю. Яновський «Чотирма шаблями» започаткував в україн­ській літературі новий різновид роману—роман у новелах (пізніше то будуть «Вершники», «Тронка» О. Гончара).

Кожен розділ має обов'язковий пісенний зачин, який звучить як авторське тлумачення дальшої оповіді, обіцянка певного настрою. Ці пісні-зачини в композиції роману, а ще більше в його загальному ідейно-художньому спрямуванні, мають велике значення. Вони підсилюють визвольний пафос віками поневоленого українського народу, передають його як частину свідомості цього народу, його заповітних бажань і мрій, його невід'ємний духовний світ, приспаний довгою неволею. Ось уривок до третьої пісні («Рейд»):

Приходь іздалеку, одчай труби,

Великої військової тривоги!

Летіть, летіть весняної доби

Земля і кінь, списи і корогови!

О вітре мандрів, весну розвівай,

Підкинь до неба пил полків кінноти!

Земля лежить — щасливий теплий край,

І коливаються її висоти.

Народ пробудився, його глибинне єство, серцевина свідомості виходить на поверхню. Прикметне, що, роман починається весіллям Шахая, ватажка партизанських заго­нів. Такий зачин символізує початок нового шляху, нового життя, початок, боротьби. «Груди їм розпирало чекання» — красномовна метафора. Ось Шахай іде по осінньому ярмар­ку. Опис його романтизований, деталі «оживлені» метафо­рикою. Разом із подібними описами письменник вносить у твір національно-фольклорний колорит, так само як і тими

піснями, що звучать на весіллі. Взагалі вся поетика роману, а надто перших чотирьох пісень, де показано стихію визвольної боротьби, близька до української народнопое­тичної традиції. Експресія вираження настрою, почуттів домінує над зображенням. Це відчутно і в розкішних баталь­них сценах, подібних яким не було в тогочасній українській прозі: «Кулеметники розбіглися з тачанками на фланги, і Галат без шапки лаявся коло підводи з патронами, не смію­чи підвести голос. Тільки ворожі гармати стукали далеко. Все робилося в такій страшній і нервовій тиші, що всім здавалося—нічого на землі немає: ні міст, ні сіл, ні людських звичаїв, тільки вони самі зійшлися тут на герць, самі на ввесь світ—вони та їхній ворог .».

Прагнучи увіковічнити в слові визвольний рух рідного народу, Ю. Яновський втілив його насамперед у героях «Чотирьох шабель». «Присвячую партизанам України» — ці слова стоять біля автографа твору, однак не ввійшли в жодне його видання. Шахай, Остюк, Галат, Марченко—їх автор називає в пісенному зачині «чотири паростки міцного дуба» (тобто сини великого народу). Різні вони, але об'єд­нані спільною метою, певною мірою романтизовані, навіть ідеалізовані. Автор зумисне ставить їх у такі ситуації, в яких максимально виразились би їхня глибинна суть, відва­га, геройство, сила. Шахай видається бригаді «надлюдською силою». Тяжко поранений Остюк продовжує героїчно бити­ся і керувати кіннотниками. «Це сиділи на скелі орли» — уже на початку роману говорить про них Яновський. Ми ще не бачимо їх у бою, але вже готові до сприймання їх як героїв, яким симпатизує митець.