Аналіз сучасного стану економічної співпраці України з західноєвропейськими державами і розробка шляхів її поширення

імпортованих інвестиційних товарів.

Решта ж галузей досі на змогла опа­нувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисл­овість України пов'язаний з добре відомими хронічними валами пі­дприємницького клімату в країні -неусталеністю законодавства, поши­ренням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього неспри­ятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енер­гоємних виробництв тільки закрі­пилися.

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту

Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подальше наро­щування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експорт­ний потенціал до межі вичерпання. Одним з головних структурних викривлень є в цьому плані так званийімпортний компонент в екс­порті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак, Україна неспроможна експор­тувати свої традиційні товари без збільшення (або принаймні збере­ження незмінним) імпорту енерго­носіїв. Високий ступінь концентра­ції експорту (коли обмежена кіль­кість товарних груп або товарів мають високу питому вагу у за­гальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт. Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки вже 1998 року: скоро­чення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це, серед іншого, спричинило істо­тне падіння обсягів експорту мета­лів.

Інше глибинне структурне ви­кривлення звернуло на себе увагу завдяки поширенню антидемпінгових процесів проти українського експор­ту. У січні 1999 року експерти ОЕСР звинуватили українських та росій­ських виробників сталі у недотри­манні міжнародних стандартів бух­галтерського обліку та свідомому заниженні цін збуту на ринках США та ЄС. Попри вкрай низьку ефек­тивність виробництва (витрати на виробництво однієї тони сталі в Росії та Україні становлять в середньому 19,5 години проти 4,1 години в краї­нах ОЕСР) обидві країни "спромоглися" пропонувати сталь влас­ного виробництва за цінами суттєво нижчими за такі, що відповідають т.зв. домінуючим ринковим умовам (prevailing market conditions), а відтак вважаються прийнятними на між­народному ринку сталі. Свідоме , заниження цін є безперечним пору­шенням узгоджених правил торгівлі та засад міжнародної конкуренції. Зрозуміло, що ці дії дають підстави для запровадження проти поруш­ників антидемпінгових розслідувань.

Погляд на чинники, що умож­ливили такий несприятливий для України перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв'язок з глибин­ними структурними викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні. Недо­тримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну забор­гованість, використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та "заощадженню" коштів шляхом невиплати заробітної плати праців­никам. Якщо українські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме завдяки цим особ­ливостям, то так звана абсолютна конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною. За таких умов, крім того, неможливо з'ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть і самі ціни не піддаються відстеженню. Ясно одне: за існу­вання системи неплатежів та барте­ру прозорості, а відтак справжнього використання конкурентних переваг України у торгівлі з ЄС бути не може. Що довше в Україні існувати­муть означені викривлення, то важче буде країні аргументовано спросто­вувати закиди в демпінгу через пору­шення міжнародних стандартів обліку. Найбільш уразливими при цьому залишатимуться саме чутливі товари (зокрема метали), частка яких складає майже 60% експорту України до ЄС.

Проблеми імпорту

Можливості України збільшувати закупівлю вкрай необхідних інвес­тиційних товарів з ЄС обмежується подорожчанням імпорту через зне­цінення національної валюти, що відбулося внаслідок фінансової кризи вересня - грудня 1998 р. Помісячні обсяги імпорту товарів з країн "решти світу" починаючи з вересня 1998 року, були помітно меншими, ніж у відповідні місяці торік. По лютий 1999 року включно Україна так і не спро­моглася відновити минулорічний обсяг імпортних надходжень зі світових ринків поза межами СНД.

З огляду на зазначені вище структурні вали українського госпо­дарства стає зрозумілим, що Украї­на повинна будь-що вдосконалити товарну структуру імпорту — зберегти в ньому наукоємкі товари та ско­ротити справді некритичний імпорт готового продовольства, автомобілів т.ін. Наразі в країні, не в останню чергу завдяки вже згадуваному пристосуванню гнучких виробництв харчової та легкої промисловості, виникла сприятлива кон'юнктура для конкуренції вітчизняних вироб­ників з імпортними поставками.

2.1 Торгово-економічна співпраця України з Німеччиною.

З моменту проголошення незалежності Україна почала вживати енергійні заходи по встановленню і розвитку зовнішньої торгівлі з Німеччиною. З огляду на економічний розвиток Німеччини, її потен­ціал, на її місце серед інших розвинутих країн Заходу торговельно-економічні відносини з нею, безумовно, мають пріоритетне значення.

У галузі зовнішньої торгівлі Німеччина була і залишається одним з найважливіших партнерів України, на неї припадає близько 7% загального обороту нашої держави. За підсумками 1998 р. Україна увійшла до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі й впевнено посідає друге місце піісля Російської Федерації. Досягнутий рівень взаємної торгівлі ( 2 млрд.дол) є найвищим за весь час існування незалежної Української держави, хоча й досить скромним порівняно із загальними обсягами німецької зовнішньої торгівлі, де наша частка становить лише 0,2 %.

У структурі торгівельного обороту спостерiгається від'ємне сальдо взаємної торгівлі, яке на жаль, набуло хронічного характеру (рис 3) аналогічною, проблемою стикаються й інші країни з перехідною економікою. Варто зауважити, що серед 27 держав ЦСЄ та СНД тільки три (Росія, Словенія, Словаччина) спромоглися досягти позитивного торговельного балансу з Німеччиною.

Фактично у 1994 рр. щорічний обсяг торгівлі між Україною Німеччиною становив близько 669 млн дол, у якому експортна частка України була близько 228 мільйонів. Такий обсяг експорту взагалом характерний для невеликої країни, що розвивається, проте за своєю товарною структурою він був подібний до експорту високорозвинутих країн. У 1993 році 50 відсотків українського експорту становили промислові вироби: ма­шинобудівне устаткування і одяг.

Рис 3

У 1995 році особливо збіль­шився німецький імпорт з України — на 20 % (до 325 мільйонів дол), а німецький експорт до України зріс всього на 11 % (до 910 мільйонів доларів). Навіть після цього Німеччина все ще зберігала позитивне сальдо у розмірі 584 мільйонів дол. Імпорт з України лише на третину покривав експорт з Німеччини.