Слід також розрізняти органи первинного і вторинного представництва. Перші утворюються безпосередньо шляхом народного голосування. Вони і обирають органи вторинного представництва, до яких можна віднести уряд держави, якщо весь його склад затверджує парламент. В Україні органами вторинного представництва є Верховний Суд, Конституційний суд, Вищий арбітражний суд тощо.
В історії відомі центральні і місцеві представницькі органи, органи станового, національного, корпоративного представництва. Окремо слід розкрити питання про колегіальні та одноособові представницькі органи. У системі центральних органів України органами первинного представництва є Верховна Рада і Президент.
Як парламент, так і Президент обираються всенародним голосуванням і у цьому плані вони є представниками народу. Але депутатський корпус, крім того, представляє (особливо враховуючи діючу мажоритарну систему) ще й регіональні та групові інтереси населення виборчих округів, кожен з яких має в парламенті своє персональне представництво. Інакше кажучи, обраний народом Президент представляє загальнонаціональні інтереси, а Верховна рада поряд із загальнонародними (через весь депутатський корпус) представляє також місцеві, партійні, групові та інші інтереси (через кожного депутата як представника свої виборців).
Тому з точки зору широти представництва пріоритет у системі державних органів прийнято надавати парламенту. При цьому не зважають на те, що Президента як окремого індивіда обирає весь народ, а кожного з депутатів - лише виборці окремого виборчого округу. Цілком можливо, що в інших виборчих округах багато хто з депутатів не одержали б відповідного мандата.
Важливим є положення про те, що всенародне представництво має відображати стан і характер розвитку суспільства. Воно повинно бути не зібранням суперечливих думок, яким є суспільство, а центром, в якому сконцентровані головні політичні напрями, що підтримуються народом, а тому мають значення і для держави. Щодо окремих депутатів, то кожен з них є представником усіх виборців, а не більшості яка його обрала. Його юридичним обов’язком, як в умовах загального, так і імперативного мандата, є захищати загальні інтереси своїх виборців, включаючи інтереси тієї меншості, яка голосувала проти нього, тобто захищати інтереси всього народу.
Розглядаючи проблеми, пов’язані з народовладдям, необхідно торкнутися і питання про співвідношення теорії народовладдя і теорії "поділу влад". Тим більше, що це питання після прийняття в 1996 році Конституції України, стало надзвичайно актуальним для нашої політичної практики.
У всіх цивілізованих країнах орган загальнонародного представництва є законодавчою гілкою у системі поділу влад. Саме через закони він повинен здійснювати народовладдя. Водночас поділ влад ґрунтується на рівновазі усіх гілок влади, що її представляють, на їх взаємоутримуванні. Виходячи з цього, слід вважати, що у межах своєї компетенції народовладдя чинить не тільки законодавча, а й виконавча, і судова влада. Тому замість принципу повновладдя верховного представницького органу, що проголошувався протягом тривалого часу, але був не більш ніж гасло, зараз у теорії і практиці керуються тим, що сфера дії законодавчої влади обмежена, вона не приймає рішень щодо питань, які входять до компетенції виконавчої або судової влади, або вирішуються шляхом референдуму.[4]
І все ж таки абсолютної рівноваги влад у суспільному житті практично не існує. Законодавча влада, безумовно, займає провідне місце у системі поділу влад, і це пояснюється тим, що саме закони є основою функціонування інших гілок влади, саме на реалізацію останніх спрямована їх діяльність. Крім того, загальнонародне представництво характеризується багатофункціональністю, тобто воно здійснює як законодавчі так і інші важливі державні функції.
Виходячи з наведеного, стосовно парламенту більш правильно було б мовити про владу прямого загальнонародного представництва, головною функцією якого є видання законів, що визначають характер діяльності і компетенцію державних органів, належних до інших гілок влади.
2. Порядок підготовки і проведення засідань Кабінету Міністрів України.
Порядок підготовки засідань.
1. Засідання Кабінету Міністрів проводяться щосереди і починаються о 10 годині.
Позачергові засідання проводяться у міру потреби з повідомленням про це учасників засідання не пізніше ніж за 48 годин до його початку.
В особливих випадках за рішенням Прем'єр-міністра засідання може бути скликано невідкладно.
2. Порядок денний засідання Кабінету Міністрів формується Міністром Кабінету Міністрів на основі перспективних та поточних програм і планів, актів Президента України та Кабінету Міністрів, а також доручень Прем'єр-міністра.
Порядок денний складається з трьох розділів:
Ø концептуальні засади реалізації урядової політики (проекти концепцій нормативно-правових актів);
Ø проекти нормативно-правових актів (законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів);
Ø інформація, звіти.
Проекти концепцій та нормативно-правових актів розглядаються у такому порядку: спочатку повністю узгоджені, потім проекти з розбіжностями.
3. Схвалений Прем'єр-міністром порядок денний засідання Кабінету Міністрів надсилається разом з відповідними матеріалами членам Кабінету Міністрів та іншим посадовим особам, запрошеним на засідання, не пізніше ніж за 48 годин до його початку, а у разі проведення позачергового засідання - не пізніше ніж за 24 години.
4. У разі потреби з питань, включених до порядку денного, на засідання Кабінету Міністрів можуть запрошуватися посадові особи, яких стосується обговорюване питання.
Перелік цих осіб визначається Міністром Кабінету Міністрів за пропозиціями керівників органів, визначених відповідальними за підготовку розглядуваних питань, і узгоджується з Прем'єр-міністром.
На засіданнях можуть бути присутніми працівники Служби Прем'єр-міністра, а також керівники структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів, які безпосередньо проводили аналіз та експертизу поданих матеріалів. Їх перелік визначається Міністром Кабінету Міністрів.
5. Реєстрацію учасників засідання Кабінету Міністрів забезпечує структурний підрозділ Секретаріату Кабінету Міністрів, відповідальний за організаційне забезпечення підготовки та проведення засідань Кабінету Міністрів.
6. Питання щодо присутності на засіданні Кабінету Міністрів представників засобів масової інформації та проведення на ньому кіно-, відео- і фотозйомок, а також звукозапису вирішується Прем'єр-міністром.
Учасникам засідання забороняється приносити на засідання кіно-, відео- і фотоапаратуру та звукозаписувальну техніку, а також засоби зв'язку.
Проведення засідань.
7. Засідання Кабінету Міністрів вважається правоможним, якщо на ньому присутні не менше двох третин членів Кабінету Міністрів.
Члени Кабінету Міністрів беруть участь у засіданнях Кабінету Міністрів особисто.
Якщо міністр не може бути присутнім на засіданні з поважних причин, за погодженням з Прем'єр-міністром замість нього у засіданні може брати участь з правом дорадчого голосу його перший заступник. (абзац третій пункту 7 розділу III із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. N 986)
Завантажити реферат