Розвиток ігри сліпих дітей молодшого дошкільного віку

Розвиток ігри сліпих дітей молодшого дошкільного віку.

Розвиток ігрової діяльності сліпих дітей знаходиться у тісному й безпосередньому зв’язку з їхнім психічним розвитком, із формуванням вміння маніпулювати з предметами та використовувати їх відповідно до призначення.

Перші специфічні дії з предметами в дитини, яка нормально бачить, виникають у віці немовляти. Для такого розвитку характерні: фіксованість дій з певними предметами, перенесення дій на інші предмети й, нарешті, відтворення дій без спеціального навчання чи демонстрації, на основі самостійного сприйняття дитиною дій дорослих.

У процесі засвоєння в перед дошкільному віці предметних дій в дітей відбувається відокремлення дії від предмету. Це дозволяє дитині ввійти до творчої гри, що вимагає вміння заміщати предмети та дії з ними словами, у тих випадках, коли нема іграшок чи предметів. Саме з цим періодом пов’язано також використання одних предметів для заміни інших, потрібних для гри. Таким чином, творча ролева гра в дитини, що нормально бачить, виникає на основі оволодіння нею предметними діями. Діти стають здатними відміжовувути дії від самого предмету. Звичайно, для виникнення ігри лише цього факту недостатньо. Важливою її складовою частиною слугує сюжет, який багато в чому залежить від рівня знань навколишнього соціального життя дитини. Саме запровадження предметної дії до сюжету гри робить його ігровим.

Ігрова діяльність сліпих дітей молодшого дошкільного віку дуже багатогранна; її виникнення й розвиток залежать від багатьох умов. Серед них – оволодіння моторикою власного тіла, розуміння функціональних дій з предметами й вміння практично їх виконувати. Так само, як і зрячі діти, незрячі для розгортання ігрової діяльності мають одержати досить широкі знання про життя оточуючих людей. Велике значення в цьому набувають комунікації сліпих дітей, що здійснюються найчастіше, через слово. Вербальні зв’язки становлять важливий канал одержання інформації й збагачення сюжету творчих ігор сліпих.

Труднощі сліпих дітей при оволодінні мовою молодшому дошкільному пов’язані з тим, що сліпі діти не володіють достатнім запасом конкретних уявлень. Наслідком цього є не точне розуміння значення зверненої до них мови. Проте, як ми зазначили раніше у цей період незрячі продовжують активно накопичувати запас слів, набувають нові і удосконалюють ті, що є практичні знання граматичної будови мови і таким чином оволодівають знаннями про життя оточуючих їх людей. Тепер не тільки комунікативна функція мови є засобом компенсації сліпоти, але й зміст мови, що засвоюється незрячими під час активної предметної ігрової. За допомогою мови дитина одержує нову інформацію. Мова стає, таким чином, важливим засобом компенсації сліпоти.

Л.С. Виготський писав: “Головною відмінною рисою психічного розвитку нестандартної дитини є дивергенція, неспівпадання, розходження обох планів (біологічного та культурного)розвитку, злиття яких характерне для розвитку нормальної стандартної дитини.”

В основі цієї дивергенції лежить закон про первісні та вторинні дефекти. Чим ближче і до головного, первинного дефекту знаходиться залежна функція, тим значніше й складніше ураження вторинних функцій, що страждають. У зв’язку з цим у незрячого від народженого дошкільника великі порушення виявляються у руховій сфері й менші – в мовному розвитку. Диспропорція в розвитку рухової та мовної сфер у сліпого, яка виникає при цьому, здійснює суттєвий вплив на характер його гри.

Ігрова діяльність дитини, що нормально бачить базується на ігровій дії, яка формується на основі маніпуляцій з предметами і на предметних діях. Поступове узагальнення й скорочення предметних дій – такий шлях виникнення ігрових дій у нормі. Ігрова – це узагальнена і скорочена предметна дія. За подібною ігровою дією ховається багатство різних способів дій, вона є абстракцією від багатьох дій, котрі дитина виконувала раніше якими вона досконало володіє. Ці схематичні ігрові дії зрячі діти можуть у будь-який момент конкретизувати, розгорнути.

Формування ігрових дій у сліпих дітей відбувається зовсім по-іншому. Сліпи діти спираються на порівняно бідний і обмежений досвід практичних дій, на погано розвинену моторику, а також на менш постраждалу від сліпоти мову. В тісному мовному контакті з дорослими, які є джерелом і спонукальною силою в засвоєнні знань, сліпі діти оволодівають хоча і неточними, проте досить широкими знаннями, що дозволяють їм залучатися до ігрової діяльності. У таких умовах дії, що виникають у грі відбуваються в сліпої дитини у вигляді маніпулятивних дій з предметами та іграшками. В одноманітних рухах, що повторюються і супроводжуються словесними описами уявних дій. Спрощено можна б було сказати, що процес ігрової діяльності сліпого починається з того, чим закінчується формування ігрової дії в нормі, тобто з максимального його скорочення й узагальнення. Проте схожість тут чисто зовнішня. Психологічна суть цих ігрових дій зовсім різна. Якщо в основі ігрової дії зрячої дитини лежить добре знайома їй конкретна предметна дія, готова в будь-яку хвилину розгорнутися у повну, то в сліпого глобальна ігрова дія не несе в собі інформації про конкретну дію. Процес формування справжньої ігрової дії в сліпих дітей здійснюється при використанні ними мови, при наявності сприятливої для гри мотиваційної установки на прийняття допомоги, що надається вихователем для того, аби бідна за змістом ігрова дія збагатилася конкретними діями, відповідними ролі, яку виконує дитина.

Надзвичайно важливим моментом для початку гри сліпих дітей молодшого дошкільного віку має стати наявність відповідних уявлень. Проте, як свідчить наше дослідження, рухові уявлення в сліпих можуть бути чи відсутніми, чи дуже не точними, глобальними діями ( у цих випадках сліпий діє примітивно, здійснюючи лише зовнішній приблизний абрис руху). Обов’язковою же і необхідною умовою проведення гри є наявність хоча б словесних уявлень і знань про сюжет гри, про предмет, що зображується у грі.

Така різка диспропорція між знаннями сліпої дитини і практичним вмінням не заважає виникненню в неї творчої гри, в процесі якої з’являються передумови для активного розвитку сприйняття й уявлень тих модальностей, котрі раніше розвивалися менш успішно.

Таким чином, необхідною умовою виникнення й розвитку творчих ігор є накопичення дітьми певних знань та уявлень про оточуючий світ. Проте цей процес двобічний, бо сама ігрова ситуація стає важливою передумовою й умовою засвоєння знань.

Той факт, що в сліпих збіднено уявлення з предметного світу, негативно позначається на можливостях організації творчих ігор. Для них виявляються доступними лише дуже прості за змістом ігри.

У молодшому дошкільному віці сліпі діти повинні оволодіти знаннями про своє тіло, про предмети домашнього вжитку, про речі, якими вони користуються в житті, навчитися орієнтуватися в приміщенні, де вони живуть, використовуючи дотик і слух, нюх і смак. Цей мінімальний запас знань та уявлень слугує основою для розвитку в сліпих дітей активності й самостійності. Проте сліпі діти молодшого дошкільного віку ще не в змозі самостійно організовувати і своє життя, і свої ігри. Дітей доводиться спонукати до рухливості, до пізнавальної активності, до дослідження іграшок. Головним рушійним елементом є вихователь, котрий організує все життя і діяльність групи дітей. Індивідуальне звернення вихователя до дитини є основою роботи з дітьми.