ПЛАН
Вступ
Розділ І
Політико-правові аспекти проголошення суверенітету України
Розділ ІІ
Конституційно - правова база незалежності України
Розділ ІІІ
Міжнародне визнання України
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Щодо актуальності цієї роботи у наш час, тобто теми роботи, то тут потрібно сказати, що акт про суверенітет української держави започаткував процес українського державотворення, який продовжується ще до нашого часу. Тому, автор вважає, що ця робота є актуальною в наші дні і заслуговує на увагу.
Автор намагається розкрити в цій роботі основні моменти , тобто вловити головну суть процесу державотворення на Україні.В роботі подана деяка інформація про події, які передували цьому процесу, а також дається аналіз деяким актам, які були прийняті в результаті державотворення. Ціль курсової роботи - це показати, як проходив цей процес після проголошення суверенітету України.
Курсова робота складається з 3-ох розділів. Перший розділ “Політико-правові аспекти проголошення суверенітету України”. В ньому автор розкриває основні поняття “суверенітету” і причини, які спонукали український уряд проголосити суверенітет української держави. В розділі описуються ті умови, які передували проголошенню суверенітету, адже український народ з давніх-давен прагнув утворити свою державу, але в цьому йому заважали і тому дуже важливим став процес державотворення який почався з проголошення суверенітету української держави.
Другий розділ “Конституційно-правова база незалежності України”. Тут подається коло нормативно-правових актів, які були прийняті за період від початку процесу державотворення і майже до наших днів.Деякі нормативні акти входять в додаток до курсової роботи. А саме, це:
· Декларація про державний суверенітет України
· Закон “Про правонаступництво України ”
Третій розділ “Міжнародне визнання України”. В цьому розділі описується, які країни і в якій послідовності визнали Україну , як незалежну правову державу, а також дається аналіз статтям Декларації про суверенітет української держави, які стосуються міжнародного становища України.
Щодо джерельної бази, то в науковій літературі дана проблематика ще не досить розроблена і інформаційна база ще дуже мала. Не багато книг вийшло за цей період (від 90-го року), а в періодиці знаходяться невеликі статті, які не є вичерпними і не висвітлюють деяких питань, що стосуються цієї теми. В основному всі питання, що стосуються цієї теми , як вже було сказано,знаходяться в періодиці, тому авторові не вдалося знайти вичерпні відповіді на деякі запитання.
РОЗДІЛ І
Всеохоплюючий спектр проблем, що постають з прийняттям Декларації про державний суверенітет України, становить у порядок денний завдання розглянути питання про її юридичну природу. Оскільки декларація є джерелом основних принципів при вирішенні відповідних проблем, насамперед слід вирішити питання про юридичну її природу, а саме: чи є зазначені принципи правовими, а отже - обов’язковими для нормативної реалізації , чи неправовими, тобто необов’язковими до цього.
В юридичній літературі висловлена думка, що ставити питання про надання сили закону деклараціям про незалежність і суверенітет республіки взагалі є неправомірним. Згідно з цією точкою зору подібні декларації (у тому числі Декларацію про Державний суверенітет України), «можна розглядати як наукові концепції розвитку республіки, розвитку конституційного і поточного законодавства».Інакше кажучи, Декларація про Державний суверенітет України є якимось науковим трактатом, виробленим ВР УРСР, позбавленим юридичної природи і має характер рекомендацій для наступного конституційного і поточного законодавства і через це не є елементом системи права України. Такий підхід має окремих прихильників, які розв’язали на другій сесії ВР УРСР дискусію, котра завершилася актом надання Декларації сили закону.
Питання про визнання за Декларацією про Державний суверенітет України сили закону з моменту її прийняття, не тільки є правомірною, а й історично обгрунтованою. Історичні умови, що детермінували її прийняття, як і аналогічні акти інших союзних республік, визначають особливий їх характер як правової гарантії перебудовних процесів.
Системна належність Декларації про Державний суверенітет України, як і будь-якого іншого правового акта, визначається насамперед предметом і методом правового регулювання як класифікаційними ознаками поділу системи права на галузі (якщо під системою права розуміти відображення і результат внутрішньої єдності різномаїття права).Предметом регулювання даної Декларації є суспільні відносини пов’язані з функціонуванням державної влади, економічної системи і здійсненням прав і свобод громадян. У преамбулі Декларації зазначається, що ВР УРСР, виражаючи волю народу, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.
З тексту преамбули і заключної частини Декларації й аналізу положень випливає, що їй притаманний метод загального конституційного закріплення найважливіших політичних і економічних відносин. У її тексті немає умовних способів, формулювання мають імперативний характер, як і належить акту конституційного рівня.
Багато принципів і положень Декларації про державний суверенітет України мають спільні риси з відповідними принципами і положеннями декларацій про суверенітет інших республік. Проте без «квасного патріотизму» можна констатувати, що Декларація про державний суверенітет України вигідно відрізняється тим, що до неї включено спеціальний VII розділ «Екологічна безпека». Це одне з корінних питань виживання людства взагалі. Для України воно надто болюче через ряд екологічних трагедій , що сталися за останнє 20-ти річчя. Тут береться до уваги не лише викид радіоактивних речовин на Чорнобильській АЕС, а й інші аварії, наслідки зловісного впливу яких на живі організми поки не виявилися.
Процес нормативної реалізації принципів Декларації почався незабаром після її прийняття. Так 3 серпня 1990 р. набрав чинності закон УРСР «Про економічну самостійність Української РСР».
Термін «суверенітет» з французької - верховна влада. В державно-правовому смислі дане поняття вперше застосоване у ХVІ ст. французьким вченим Ж.Боденом. Нині воно означає верховенство і незалежність влади. Таким чином, термін «незалежність» є складовою поняття «суверенітет». В одночас «незалежність» має самостійне політико-правове навантаження - поглиблення і розвиток суверенітету, включення будь-якої підлеглості і залежності. Україна спочатку проголосила державний суверенітет (16.07.1990р.), а потім - незалежність (24 серпня 91 р.).
Є три види суверенітету: державний, національний і народний.
* Державний суверенітет - верховенство державної влади у своїй країні і її незалежність в зовнішньополітичній сфері. В Декларації від 16 липня 90 р. Україна проголосила державний суверенітет, який характеризується як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади у межах національної території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Джерелом такого суверенітету і незалежності є воля народу, виражена населенням на референдумі 1 грудня 1991 р. За незалежність проголосували - 90,32 відсотки голосуючих (близько 29 млн. чол.). Суверенітет полягає у ефективному функціонуванні органів держави - законодавчих, виконавчих, судових, а також у правовій системі. Реалізуючи суверенні права, Україна зміцнює триєдину владу. В цьому плані слід розглядати введення поста президента і обрання цієї вищої службової особи шляхом свенародного голосування. Важливе значення має також введення посад і призначення представників президента України, формування місцевої державної адміністрації. Вироблена концепція судово-правової реформи, яка реалізується вже у законодавчих актах і на практиці.
Завантажити реферат