У випадках, коли батьки новонародженого не перебувають у зареєстрованому шлюбі, то батько може звернутися із спільною заявою з матір’ю дитини до органів РАГСу і просити визнати його батьком.
Якщо ж батько не погоджується добровільно визнати походження цієї дитини від нього, то цю обставину може встановити суд за заявою матері, опікуна дитини, особи, на утриманні якої перебуває дитина. В разі незгоди матері подати спільну заяву з батьком до органу РАГСу, до суду з вимогою встановити батьківство може і сам батько. Таким правом закон наділяє і дитину, але лише з досягненням нею 18 років. Закон передбачає обставини, які особа, що звертається до суду, зобов’язана довести. Крім того, важливе значення мають експертизи (зокрема, судово-медична, судово-біологічна та ін.). Особливого значення набуває генетична експертиза, оскільки процент помилки в такій експертизі зовсім незначний. Саме ця експертиза майже достовірно підтверджує батьківство чи материнство.
Отже в разі підтвердження походження дитини від цих батьків між ними виникають взаємні права та обов’язки.
Стаття 58 КпШтС України
Батьки і діти зобов’язані подавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному.
Права та обов’язки між батьком і дітьми можуть бути особистого та майнового характеру.
Особисті права дітей
Особисті права та обов’язки позбавлені грошового змісту, їх не можна оцінити і в грошах. Вони тісно пов’язані з особою: їх не можна подарувати, відмовитися від них. Загалом ці права та обов’язки тривають до досягнення дитиною 18 років, або до часу одруження, вони також припиняються зі смертю однієї зі сторін.
Стаття 61 КпШтС України
Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.
Коли дитина народжується, вона має право отримати ім’я. Відповідно батьки згідно статей 62 і 63 КпШтС України мають право та обов’язок призначати прізвище, ім’я та по батькові дитини. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище отримує і дитина. Якщо у батьків прізвища різні, вибору імені закон обмежень не встановлює, але батьки повинні дуже відповідально поставитись до вирішення цього питання, щоб в майбутньому не виникало для дитини негативних наслідків. Також можна присвоювати дитині подвійне ім’я.
З досягненням дитиною 16 років вона може звернутись до РАГСу із заявою з проханням змінити її прізвище або ім’я та по батькові.
Батьки мають право визначати місце проживання дітей. Діти можуть тимчасово проживати у родичів, як правило, у бабусі та дідуся, але ця обставина не позбавляє їх батьків та не знімає обов’язку по вихованню.
Стаття 17 Цивільного кодексу України
Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15 років, визнається місце проживання їх батьків.
Коли батьки розлучаються, часто в судовому порядку вирішується спір між ними про визначення місця проживання їх дитини. Ст. 69 КпШтС України передбачає, що суд в таких випадках повинен врахувати думку самої дитини, що досягла 10-річного віку.
Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і належного виконання батьками своїх обов’язків. Суд, наприклад, може позбавити батьківських прав батька або матір, стягнути з них аліменти, засудити їх за ухилення від сплати, але примусити батьків піклуватися про своїх дітей неможливо. До батьківства і материнства треба готувати з раннього віку, насамперед, на прикладі власних батьків, їх ставленні до дитини та виконанні батьківських обов’язків взагалі.
У Конвенції ООН про права дитини проголошується, що дитина не буде розлучена з батьками всупереч їх бажанню, крім випадків, які передбачені законом.
У Конвенції йдеться також про визнання місця проживання дитини. Якщо батьки не можуть домовитися про це, суд вирішує, з ким залишається дитина.
Частіше дитина залишається з матір’ю, але за законом жоден з батьків не має наперед визначених переваг.
Ст. 10 Конвенції ООН про права дитини про принцип не розлучення з батьками передбачає, що дитина має право підтримувати контакти зі своїми батьками у випадку розлучення з ними. Коли таке розлучення спричинене затриманням, ув’язненням чи смертю когось із батьків, держава повинна надати дитині чи батькам інформацію щодо місця перебування відсутнього члена сім’ї.
Батьки повинні спільно вирішувати питання виховання дітей. Коли батьки проживають окремо, то той із батьків, що проживає з дитиною, не повинен чинити перешкод для спілкування з дитиною іншого з батьків. Якщо батьки не можуть дійти згоди з цього питання, то слід звернутися до органів опіки і піклування, а далі до суду.
Батьки також мають право вимагати повернення своєї дитини від будь-якої особи, яка утримує цю дитину у себе не на підставі закону чи рішення суду.
Дідусь та бабуся мають право згідно із ст. 65 Кодексу про шлюб та сім’ю спілкуватися зі своїми онуками. Якщо батьки дитини не досягли згоди з цього питання з бабусею і дідусем, то спір вирішується опіки і піклування чи судом.
У випадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, вона має право на особливий захист і допомогу держави, як це передбачено у ст. 20 Конвенції. А стаття 21. Конвенції про права дитини проголошує вимоги, на яких має базуватися законодавство щодо факту всиновлення та процедури його здійснення.
Держава, в свою чергу, повинна надавати допомогу багатодітним сім’ям для забезпечення дитини харчуванням, одягом та житлом (ст. 27).
Цей обов’язок Україна прагне виконувати, про що свідчить прийнятий закон “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.
Майнові права та обов’язки між батьками та дітьми.
Такі права та обов’язки можуть виникати з приводу майна, яким володіє сім’я, а також з приводу отримання аліментів.
Стаття 77 КпШтС
За життя батьків діти не мають права на їх майно, так само, як і батьки не мають право на майно дітей.
Отже, коли батьки розпоряджаються належним їм майном, згоди дітей їм не потрібно. Якщо діти мають власне майно, закон визначає обмеження у розпорядженні ним: майном дитини до 15 років розпоряджаються її батьки без її згоди. Така дитина може укладати лише дрібні побутові угоди.
Виняток становлять банківські вклади. Якщо неповнолітній до 15 років сам вніс вклад в банк на своє ім’я, він має право самостійно розпоряджатись ним. Якщо ж вклад на ім’я дитини внесла інша особа, то цим вкладом розпоряджаються батьки.
З моменту досягнення дитиною 15 років, обсяг її майнових прав збільшується. На власний розсуд, крім дрібних побутових угод та розпорядження банківським вкладом, внесеним на її ім’я, вона може також розпорядитись своєю стипендією, зарплатою, своїми авторськими, винахідницькими правами. Угоди, що виходять за межі дрібних побутових, такі діти укладають за наявності згоди їх батьків.
Дивно, але за чинним законодавством дитина може працювати з 14 років, але розпоряджатись своєю зарплатою лише з 15 років. Можливо, на користь дітям є необхідність змінити законодавство, але цього ніхто не робить. Тому складається враження, що таке законодавство вигідне державі.
Завантажити реферат