Розвиток мережі підприємств, що працюють по системі франчайзингу, мало і свої проблеми. Велика частина їх була пов'язана з тим, що деякі франчайзери прагнули продати більше ліцензій франчайзі, чим дозволяли обсяги продажу товарів і послуг населенню, а також можливості навчання і допомоги франчайзі.
Помилки та зловживання, чинені учасниками франчайзінгових відносин, періодично призводили до судових розглядів. Розглянемо декілька прикладів таких справ.
Громадянин Квірк підписав угоду з однією компанією про те, що він буде виконувати функції її представника на певній території. У відповідності з умовами угоди Квірку виплачувались комісійні в залежності від забезпечення ним обсягу продаж. Компанія надала Квірку службовий автомобіль. До кола обов’язків Квірка входило “просування” товарів компанії, відвідуючи торгівельні ярмарки і експозиції, на яких він розповсюджував каталоги і прайс-листи, а також представляв зразки продукції цієї компанії. Коли компанія спробувала припинити співробітництво з Квірком та послала йому повідомлення за 30 днів до передбачуваного строку припинення співробітництва (як це передбачалося умовами контракту між ними), Квірк звернувся до суду з позовом про те, що відповідно до законодавства штату Вісконсін подібне повідомлення повинне надсилатися йому за 90 днів, оскільки він є дилером (франшизиатом) цієї компанії.
Суд прийшов до висновку, що тут мали місце відносини “роботодавець – найманий працівник”, а не франшизні правовідносини. Щоб вважатись франшизіатом за законодавством від нього вимагалося мати значні інвестиції в рамках співробітництва з франшизіаром. Квірк не яких інвестицій в рамках співробітництва з компанією не здійснював, не надавав своїх виробничіх потужностей і “гудвіла”. Квірк просто збирав замовлення, але не надавав кредитів і не приймав на себе ризик від неплатежів з боку покупців. Компанія а не Квірк визначала ціни, надавала знижки і так далі. Компанія також виплачувала $1500 (які потім відраховувались від комісійних) в ті місяці коли комісійні через незначний обсяг продажу не досягали встановленої суми. Крім надання службового автомобіля, компанія сплачувала за Квірка внески до фондів безробіття і компенсації працівників. Тому суд і вирішив, що Квірк був просто найманим працівником, а не дилером компанії, отже компанія не порушила закон, повідомивши за 30 днів про припинення співробітництва.
Ще одним прикладом є судовий процес між фірмою-виробником пива та фірмою дистриб’ютором. Остання інвестувала 1.4 млн. доларів щоб отримати франшизу від виробника. Через деякий час після початку співробітництва виробник обвинуватив дистриб’ютора в тім що він збуває продукцію за межами обмовленої території. дистриб’ютор відкинув ці обвинувачення. Сищики виробника одного разу помітили, що три невеликих вантажівки з пивом поїхали зі складу дистриб’ютора і під’їхали до трейлера, який стояв за декілька кварталів від складу. Не з’ясовуючи куди саме поїхав трейлер з пивом, компанія-виробник розірвала франшизу з дистриб’ютором під приводом його нечесної поведінки. При цьому без встановленого порядку повідомлення. З таким рішенням виробника суд не погодився. Суд зобов’язав виробника надати франшизіату можливість продажу свого дистриб’юторства, щоб компенсувати відповідні витрати.
Не менш принагідним прикладом є франшизний спір між компанією-виробником автомобілів та компанією що стала її франшизіатом. Франшизіат забов’язувався не тільки реалізовувати автомобілі, але й утримувати склад запчастин для задоволення потреб споживачів. З часом франшизіар повідомив франшизіата про наявність порушень умов контракту та надав 60 днів для їх усунення. Через декілька місяців франшизіар направив франшизіату інше письмо, що повідомляло про розірвання франшизи через те що недоліки не усуненні. Франшизіат звернувся до суду і припинив розірвання угоди. Франшизіар не погодився з таким шагом та подав апеляцію. Суд підтримав франшизіара і вирішив що в нього малось достатньо підстав для припинення франшизи. Зокрема франшизіат постійно мав проблеми з обслуговуванням автомобілів, виготовленних франшизіатом. Його виробничі потужності не утримувалися в належній чистоті, як цього вимагав франшиар У франлшизіата не було всього необхідного обладнання та інструментів. Були відсутні деякі настанови франшизіара по обслуговуванню його продукції. Обслуговування автомобілів займало забагато часу, через це клієнти зазнавали незручностей. Франшизіат мав недостатній перелік запчастин. Він же затягнув введення в дію комп’ютерної системи по обліку запчастин. Франшизіат також розповсюджував серед споживачів інформацію про те, щоб вони не покупали в іншому місці автомобілі франшизіара такої марки, яку не можна купити у франшизіата. Названі аргументи цілком впевнили суд в правоті франшизіара.
Подібні судові процеси залучали увагу адміністрації й органів місцевої влади. У результаті приймалися в 60-і і 70-і роки норми законодавства стосувалися проблем франчайзингу в конкретних галузях промисловості, наприклад, в автомобільній і автосервісі.
В даний час у практиці бізнесу набагато менше зловживань, зв'язаних із франчайзінгом, і він є основою багатьох підприємств.
Проте й дотепер ведеться чимало спорів між учасниками франчайзінгових відносин. Під приводом надання прав на товарний знак чи знак обслуговування франшизіари часто намагаються нав’язати франшизіатам територіальні обмеження чи обмеження з приводу поставок і цін. Самі ж франшизіари звертаються до суду вказуючи на такі суперечності:
1. Применьшення контрактних забов’язань ( Конституція забороняє державі приймати закон, якій вносить істотні зміни в контрактні забов’язання ).
2. Належний процес (чотирнадцята поправка забороняє неясні, позбавленні критеріїв закони).
3. Федеральний примат (ст. VI Конституції надає федеральному законодавству статус вищого закону держави. Звідси франшизні законодавства штатів, які суперечать федеральному законодавству, наприклад “Акту Лемхима”, регулюючому товарні знаки, є антиконституційними).
4. Міжштатна торгівля (ст 1 секції 8 Конституції забороняє штатам неналежним чином обтяжувати міжштатну торгівлю.
Одним з сучасних та найбільш наочних і переконливих прикладів розвитку і становлення франчайзінгової системи є діяльність всесвітньо відомої фірми "Макдональдс", що у даний час може розглядатися як безперечний лідер в індустрії швидкого харчування.
Успіх "Макдональдса" обумовила, у першу чергу, фанатична віра в ідею забезпечення високого рівня якості обслуговування. У той час, коли інші франчайзери просто дублювали основні напрямки свого бізнесу, компанія "Макдональдс" послідовно поліпшувала кожен аспект своєї діяльності.
Коли наприкінці 40-х років брати Ричард і Моріс Макдональди, власники невеликого пришляхового кафе задумалися над тим, як поліпшити обслуговування своїх клієнтів і, природно, збільшити доход, вони знайшли вдалий засіб: скоротили число позицій у меню до трьох блюд, стандартизували технологію на основі конвеєрної системи й уніфікували рецептуру організації готування блюд. Наприклад, гамбургери важили рівно 1,6 унції і містили не більш 19 % жиру. Працівники були одягнені в накрохмалені білі сорочки і виконували один вид роботи: одні знімали гамбургери зі сковорідки, інші вмочали їх у киплячу олію і так далі. Подібна організація підвищила ефективність і знизила витрати. Однаковість "Макдональдс" створила нове покоління клієнта, що точно знав, що де б він не був, скрізь у "Макдональдса" прекрасне і швидке обслуговування і звичний асортимент блюд. Аналогічні підприємства швидкого обслуговування стали з'являтися у великій кількості. Серед них такі, як "Кентуккі Фрейд Чикан", "Холидей ИНК" і ін. Кожний з цих бізнесменів має свою торгову марку, що підтримує по всій створеній мережі франчайзингу. Багато бізнесменів, зрозумівши і прийнявши цей напрямок бізнесу, стали приєднуватися до нього.
Завантажити реферат