Форми корпоративного підприємництва

Фінансовою залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найбільш високий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень підприємств концерну.

До статутних об’єднань відносять також державні корпорації.

Особливості правового становища статних об’єднань полягають у тому, що:

- засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій;

- статутні об’єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники, а не самі члени об’єднань;

- особливістю правового становища державних статутних об’єднань є обмежене право виходу підприємств із них. Державні підприємства мають право вийти з державних об’єднань за згодою органів, визначених в актах про їхнє створення.

Третім видом статутних об’єднань визначено консорціум.

Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Консорціуми за загальним правилом створюються з метою реалізації певних інвестиційно-будівельних проектів.

Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об’єднання.

Об’єднання створюється і реєструється як суб’єкт права; діє на основі до­говору або статуту; володіє майном, яке юридично відособлене від майна чле­нів об’єднання; має самостійний і зведений баланси, поточний та інші рахун­ки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою. Реєстрація об’єднання як суб’єкта права здійснюється у тому ж порядку, який встановлено для підприємств.

Отже, з точки зору правосуб’єктивності, об’єднання становить собою сукупність самостійних суб’єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об’єднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визнача­ються як господарські системи. в теорії цивільного та адміністратив­ного права – як складні юридичні особи.

Таким чином, господарське об’єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів під­приємств – учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реє­стру­ється як юридична особа.

У господарському законодавстві відсутній окремий спеціальний норма­тив­ний акт, який би містив норми про господарські об’єднання. Загальними для всіх видів об’єднань актами є, по-перше, Закон “Про підприємства в Україні”, який визначає види господарських об’єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об’єднання як суб’єкта права, правове становище підприємств-членів об’єднання; по-друге, Закон “Про власність”, яким визна­чено господарське об’єднання як суб’єкт права колективної власності, підстави виникнення цього права, об’єкти права власності господарського об’єднання; по-третє, декрети і постанови Кабінету Міністрів, якими створено господарські об’єднання в окремих галузях народного господарства, а також договори, ста­тути та положення про окремі об’єднання.

Оскільки, створення господарських об’єднань не може суперечити анти­моно­польному законодавству, законодавство про господарські об’єднання узгоджуються з відповідними статтями Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”.

Всі способи набуття права власності, зазначені в законодавстві, поділяються на первісні і похідні.

Первісними визначають такі способи, коли право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників. До них належать, зокрема, створення нової речі внаслідок виробничої діяльності, націоналізація, реквізиція, конфіскація, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба.

Похідними визначаються такі способи набуття права власності, за яких право нового власника і виникає внаслідок волевиявлення останнього.

В усіх випадках похідного набуття права власності має місце правонаступництво, тобто перехід прав від однієї особи до іншої.

Підстави припинення права власності поділяються на такі, що залежать від волі власника, і такі, що від неї не залежать.

Акціонерні товариства і товариства з обмеженою відпо­відальністю. Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадження акціонерної власності. Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерно­го капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективно­му використанні засобів виробництва, сировини, електроенергії, збережені техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність пра­ці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень.

Акціонерна власність може сприяти деякій демоно­полізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.

Акціонерні товариства поділяються на два види: акціо­нерне товариство відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржах; акціонерне товариство закритого ти­пу, акції якого поширюються лише серед його засновників.

У ході приватизації в Україні на базі державних під­приємств створюватимуться відкриті акціонерні товари­ства. Засновниками акціонерних товариств можуть стати юридичні особи та окремі громадяни. Засновники уклада­ють між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що передпла­тили акції, і третіми особами.

Головним атрибутом акціонерного товариства є акція. Акція (від франц. — «цінний папір») —цінний па­пір без встановленого строку обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товари­ства, підтверджує членство у ньому і право на участь в управлінні ним, а також дає його учаснику право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду і участь у поділі майна при ліквідації акціонерного товариства. В Україні використання акцій як особливого виду цінних паперів регулюється законом «Про цінні папери і фондову біржу», введеним у дію з 1 січня 1992 р.

Прийняте в Україні законодавство жорстко визначає умови і розміри випуску акцій. Акціонерне товариство випускає акції в розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства. Додатковий ви­пуск акцій можливий у тому випадку, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного това­риства, заборонений. Засновники товариства зобов'язані викупити не менше 20 % акцій.

Власники акцій мають право на одержання частини доходу від діяльності акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій, називається диві­дендом (від лат. — «той, що підлягає поділу»). Дивіденди виплачуються за підсумками року у порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за раху­нок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і процентів за банківський кредит.