Таким чином на думку автора не дивлячись на позитивні положення закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” стосовно придбання пільгового торгового патенту, він не буде мати підтримки більшості підприємців. Встановлення вартості і визначення її розміру при придбанні спеціального торгового патенту знаходиться повністю у компетенції державних чиновників, які будуть діяти на свій розсуд в залежності від обставин.
Держава зацікавлена в придбанні підприємцями спеціального торгового патенту, як авансового податку на прибуток (сплата податку наперед), але без урахування економічних інтересів підприємців. Єдина мета збільшення надходжень у бюджет. Якщо наслідком цього буде зменшення надходжень у бюджет, що є можливим внаслідок погіршення результатів підприємницької діяльності з різних причин, то держава зберігає за собою право припинити експеримент з наданням спеціальних торгових патентів.
Щодо особливостей оподаткування при придбання спеціального торгового патента, спрощується тільки система, а розміри податків залишаються ті ж самі. Як наголошувалось вище, що коли закальний податок на прибуток перевищує вартість патенту, то він тільки зменшується на вартість патенту, якщо навпаки то ні.
Якщо розглядати в плані ведення бухгалтерського обліку, то і в цьому питанні не має суттєвих змін. Порядок ведення бухгалтерського обліку суб‘єктами підприємницької діяльності, які придбали спеціальний торговий патент, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Якщо суб‘єкт займається одночасно і іншими видами діяльності на які він не придбав спеціальний торговий патент він зобов‘язаний вести бухгалтерський облік і сплачувати податки і збори на загальних підставах.
Автор також вважає, що після цього у підприємців, які здійснюють діяльність без придбання торгового патенту або з придбанням пільгового патенту не з‘явиться бажання придбати спеціальний торговий патент, як це рекомендовано п. 4 ст. 32 вище згаданого закону.
3.4. Скорочення видів підприємницької діяльності що вимагають одержання сертифікатів.
Одним із заходів спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність є скорочення переліку видів підприємницької діяльності що вимагають сертифікації та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності (Див. ст.27 указу Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності).43
У розвиток цього положення ст.12 указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності від 23.07.1998 р. передбачено, що товари (продукція), крім продуктів харчування, якість та відповідність яких підтверджена сертифікатами, що видані за межами України, згідно з міжнародними стандартами ISO та іншими міжнародними стандартами, не потребують повторної сертифікації в Україні.
 |
Після прийняття указу навколо п. 12 почала точитися гостра дискусія. Критика цього пункту здійснювалася представниками Держстандарту. Опонентами захисту виступали Державний комітет України з питань розвитку підприємництва і громадські організації.
Представники Держстандарту мовляли, що їх відомство ніколи не наполягало на повторній сертифікації імпортної продукції, хоча стверджують, що її потрібно сертифікувати і при наявності сертифікатів виданих за межами України згідно визнаних міжнародних стандартів. В обгрунтування цієї точки зору були наведені слідуючі аргументи.
Законодавство розвинених країн дозволяє виробляти продукцію, яка не відповідає вимогам безпеки за умови реалізації в третіх країнах. Наприклад, правовою основою відповідальності європейського виробника електронного обладнання за безпеку його продукції є Директива Ради 73/23 ЕЕС, в параграфі 12 якої сказано: “ Ця директива не поширюється на електричне обладнання призначене для експорту в треті країни.”.
Досвід роботи органів сертифікації свідчить, що продукція, яка має іноземні сертифікати на системи якості не підтверджує свою відповідальність вимогам стандартів, які діють в Україні. Бракується фактично 10-15 відсотків імпортної продукції, яка подається на сертифікацію, серед якої товари багатьох провідних фірм Німеччини, Туреччини, Кореї, Італії, Польщі і тощо. Тобто продукція не проходить сертифікації в країнах-виробниках і імпортується в Україну.
Сертифікація є єдиним інструментом технічного регулювання, який зупиняє потік такої продукції на митному кордоні.
Ринок України наповнений великою кількістю продукції, яка не заявлена на сертифікацію, контрабандної або фальсифікованої, а Держстандарт не має повноважень, щоб боротися з цим явищем оскільки відповідно до ст. 18 Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” він здійснює контроль тільки при наявності сертифікатів, в вживати заходи має Державний комітет з захисту прав споживачів.
Відміна сертифікації продукції іноземного виробництва в умовах економічної кризи призведе до погіршення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, поставить українського виробника у нерівні з імпортером умови, завдасть шкоди національним і економічним інтересам.
В зв‘язку наведеними аргументами, а також при відсутності міждержавних зобов’язань відміна сертифікації продукції іноземного виробництва на думку представників Держстандарту п.12 указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” є неправомірною. При цьому порушуються вимоги цілого ряду законів і нормативних актів України. Але з цим погодитися не можна ось чому.
Пункт 12 указу не передбачав відміну сертифікації на імпортну продукцію. Мова йшла тільки про відміну повторної сертифікації на товари, якість яких підтверджена сертифікатами, що видані згідно міжнародних стандартів ISO та ІЄС та іншими, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Щодо продуктів харчування імпортного виробництва, то вони сертифікуються в Україні незалежно від того підтверджена якість сертифікатами згідно міжнародних стандартів чи ні. Це зумовлено їх важливістю для вітчизняного споживача, обсягами споживання і безпекою для життя і здоров‘я.
Дійсно, що існуюче законодавство багатьох країн світу дозволяє виробляти продукцію, що не відповідає національним нормам за умови реалізації цієї продукції в третіх країнах і деякий відсоток такої продукції, яка має іноземні сертифікати якості, не підтверджує свою відповідність вимогам стандартів, які діють в Україні в тому числі за показниками безпеки. Але сертифікація (технічне регулювання) не є єдиним інструментом, який повністю зупиняє потік такої продукції на митному кордоні. За допомогою тільки сертифікації цю проблему вирішити не можливо. Необхідно на законодавчому рівні передбачити юридичну відповідальність імпортера за введення в обіг небезпечної та неякісної продукції, яка на сьогодні в Україні відсутня. Щоб захистити вітчизняний ринок від неякісних товарів в тому числі і імпортованих, особливо продовольчих простіше було б не допускати їх на споживчий ринок країни. Для цього було б доцільним:
Завантажити реферат