Особи (юридичні або фізичні), що представляють інтереси виробника чи споживача (а часто і діючі від їхнього імені), але самими не є такими, називаються посередниками.
Підприємницька активність у сфері посередництва дозволяє сполучити в самі стислі строки економічні інтереси виробника і споживача. Посередництво, з погляду виробника, підвищує ступінь ефективності роботи останнього, оскільки дає можливість зосередити свою активність тільки на самім виробництві, передаючи посереднику функції по просуванню товару до споживача. Крім того, включення посередника у відносини між виробником і споживачем істотно скорочує термін оборотності капіталу, а виходить, підвищує прибутковість виробництва.
Підприємницька діяльність у посередництві здійснюється завжди в якійсь конкретній формі. Найпоширенішою формою посередництва є агентування, тобто такий тип відносин, у яких агент виступає посередником між виробником і споживачем.
Агент — особа, що діє від імені і в інтересах виробника товару чи споживача. Особа, в інтересах і від імені якої діє агент, називається принципалом. Принципалом може бути як власник товару, що доручає агенту продати його, так і споживач товару, що доручає агенту купити цей необхідний товар.
Таким чином, посередництво за участю агента, на ринку включає взаємини вже не двох, а трьох суб'єктів (мал. 2).
 |
Малюнок 2 Схема відносин виробника і споживача за участю агента .
Типи агентів
Розрізняють кілька типів агентів:
1) агенти виробників;
2) повноважні агенти по збуту;
3) агенти з закупівлі.
Агенти виробників (представники виробників) — представляють інтереси двох чи декількох виробників доповнюючих один одного товарів.
Повноважні агенти по збуту одержують право на збут усієї продукції і являють собою як би відділ збуту, але не входять у структуру фірми-виробника, а взаємодіють з нею на договірних умовах.
Агенти з закупівлі найчастіше займаються підбором потрібного товарного асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).
Брокерство
Брокер — посередник при укладанні угод, який спеціалізується по визначеним видам товарів чи послуг, діє з доручення і за рахунок клієнтів, одержуючи від них спеціальну винагорода. Відноситься до категорії професійних ділових посередників.
Комісія
Іноді агент виступає як оптовика-комісіонера, що самостійно розпоряджається товаром, приймаючи його на комісію. Комісіонер діє на основі договору комісії, що укладається між комісіонером (агентом) і принципалом, що у такому випадку виступає у виді комітента.
Комісійні операції — це різновид торгово-посередницьких операцій, чинених однією стороною (комісіонером) з доручення іншої сторони (комітента) від свого імені, але за рахунок комітента. Відносини сторін регулюються договором комісії.
Комісіонер — посередник, фізична чи юридична особа, що робить за визначену винагороду (комісійна винагорода) угоди на користь і за рахунок комітента, але від свого імені.
Комітент — особа (звичайно виробник чи власник товару), що дає доручення іншій особі (комісіонеру) укласти визначену угоду чи ряд угод від імені останнього, але за рахунок комітента.
ІІІ. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні.
Розглянувши досвід Німеччини і США, можна перейти до питання про те, які ж умови необхідні для розвитку малого підприємництва в нашій країні.
Чи може малий бізнес стати основою економіки? Чи в наших умовах він може стати лише сполучною ланкою, що забезпечило б безперебійну роботу великих промислових підприємств? Для початку варто визначити ті галузі і сфери економіки, у яких підприємства малого бізнесу відіграють вирішальну роль. По-перше, це вся сфера послуг, у тому числі технічні послуги, включаючи ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування; консультаційні послуги; побутове обслуговування населення. По-друге - торгово-закупівельні операції, а також посередницька діяльність.
Тому однією з вирішальних умов поглиблення проведених в Україні економічних реформ, здатних вивести країну з кризи, забезпечити ослаблення монополізму, домогтися ефективного функціонування виробництва і сфери послуг, є розвиток малого підприємництва. Цей сектор економіки створює необхідну атмосферу конкуренції, здатний швидко реагувати на будь-які зміни ринкової кон'юнктури, заповнювати ніші, що утворяться, у споживчій сфері, створює додаткові робочі місця, є основним джерелом формування середнього класу, тобто розширює соціальну базу проведених реформ.
Сектор малого бізнесу формується в Україні з 1986-1988 р. після прийняття постанови, а потім і закону про кооперативи. Тоді це була ще квазіформа малої частки бізнесу, але вона поклала початок розвитку недержавного малого і середнього підприємництва і до 1992 року спостерігався бурхливий ріст малих підприємств, що різко сповільнився. у 1993 році
Втрата адміністративного керування, економічний хаос і законодавча плутанина привели до того, що законослухняні підприємці, що організують бізнес у виробничій сфері, виявилися в надзвичайно скрутному стані, несучи великі витрати, виплачуючи високі податки і піддаючи державному і недержавному рекету. Відсутність чіткого механізму реалізації державних заходів для підтримки малого бізнесу, труднощі в одержанні кредитів, виробничих приміщень і матеріальних ресурсів поставили малі підприємства в нерівне положення з великими. Це привело до скорочення їхнього росту і до орієнтації переважно на торгово-закупівельну і посередницьку діяльність.
Серед видів діяльності МП дотепер переважають роздрібна торгівля (35 %), промисловість (15 %), будівництво (16 %). Тенденції в галузевому розподілі малих підприємств і кооперативів такі, що скорочується частка підприємств, що займаються виробництвом, а росте частка і , відповідно значення для нашої економіки, підприємств, що займаються торгівлею, посередницькими послугами, фінансових і страхових компаній, у тому числі бірж і брокерів. Крім того, існує велика кількість підприємств, зареєстрованих як виробничі чи багатоцільові (випуск товарів народного споживання, надання різних послуг ), але проте займаючихся торгово-посередницькою діяльністю як основною.
Досягнутий до 1997 р. рівень розвитку недержавного приватного підприємництва можна оцінити як недостатній по наступним розуміннях:
складає 10—15 %, тоді як у розвинутих від 50 до 80 %; — по обсягу діяльності (виробництво товарів і послуг) малий бізнес України настільки малий, що не може ні задовольнити суспільні потреби, ні відігравати роль повноцінного ринкового фактора, тобто впливати на досягнення ринкового балансу і скласти конкуренцію великим монопольним державним підприємствам (по кількості МП, що приходяться на 10 тис. чол. населення, Україна в кілька разів відстає від країн Балтії і Росії, у 10 від Румунії і Словенії, у 50 разів— від Польщі, Угорщини, Чехії);
Завантажити реферат