Для інших країн Центральної та Східної Європи (частково й для України) причиною аграрної кризи є також зниження попиту на сільськогосподарську продукцію внаслідок лібералізації цін (тобто права самим підприємствам встановлювать ціни), що призвело до їх надмірного зростання. Аграрна криза зумовлена й енергетичною кризою, нераціональною політикою держави в аграрному секторі, технічною й економічною відсталістю переробної промисловості та ін.
В Україні, крім того, через аварію на Чорнобильській АЕС понад 3,5 млн. га угідь забруднено радіонуклідами. У стані глибокої екологічної кризи, близької до катастрофи, перебуває близько 15% сільськогосподарських угідь. Зокрема, із 33,3 млн. га пашні понад 10 млн. еродовані, близько 17 млн. га дефляційно небезпечні, понад 10 млн. мають підвищену кислотність. Землі в останні роки все більше виснажуються через зменшення кількості мінеральних та органічних добрив. За 1991—1995 рр. кількість внесених мінеральних добрив на гектар ріллі скоротилася майже в 5 разів, а порівняно з розвинутими країнами світу їх вноситься у 13 разів менше. Все це зумовлює необхідність радикальних аграрних реформ.
Аграрні реформи — це процес трансформації економічних відносин і насамперед відносин власності в сільському господарстві. Оскільки складовими частинами економічних відносин є техніко-економічні відносини та відносини економічної власності, то матеріальна основа аграрної реформи — це насамперед зміни в технологічному способі виробництва: впровадженні нової техніки, культури землеробства, нових форм організації виробництва і праці та ін.
В умовах розгортання НТР радикальні перетворення в технологічному способі виробництва у сільському господарстві можливі на шляху інтенсивного розвитку біотехнології, зокрема генної та клітинної інженерії, яка створює умови для розгортання “біологічної”, “біотехнологічної” революції. Так, за допомогою генної інженерії створюються нові організми з наперед заданими властивостями, змінюються спадкові якості сільськогосподарських рослин і тварин. Наприклад, американська фармацевтична фірма “Соломон голд енд бразерс” за допомогою універсального стимулятора росту тварин і рослин одержує качани кукурудзи вагою 4 кг. Молочне порося, якому дають такий стимулятор, через три місяці важить від 80 до 90 кг.
Щоб не відставати від розвинутих країн світу в цій сфері, Україна повинна значно пожвавити роботу в галузі селекції та насінництва. На жаль, обсяги цих робіт у нашій державі, наприклад, з цукровими буряками приблизно у 5 разів менші, ніж у будь-якій великій селекційній фірмі Заходу.
Аграрні реформи включають також перетворення економічної та юридичної власності на селі, наслідком чого є зміни соціальної структури. Трансформація економічної власності вимагає насамперед зміни суб'єктів власності. Це передбачає роздержавлення і приватизацію земельної власності, створення реального плюралізму форм власності, в т.ч. відродження приватної власності. Стосовно колгоспно-радгоспної системи аграрна реформа включає паювання землі та основних засобів виробництва, створення агрофірм, добровільних селянських спілок, кооперацію та інші заходи.
В Україні аграрна реформа має на меті усунення державної монополії на землю, формування дбайливого господаря землі, використання державної, колективної та приватної форм власності. Водночас помилковою є орієнтація на переважання приватної власності на землю як основу аграрних перетворень.
Аграрні реформи у сфері економічної власності передбачають реформу ціноутворення, оподаткування, рентних платежів, заробітної плати тощо, тобто усієї сукупності відносин власності у всіх сферах суспільного відтворення.
Аграрні реформи у сфері юридичної власності означають зміни в землеволодінні, землекористуванні і землерозпорядженні. При проведенні земельної реформи в Україні у цій сфері передбачається: визнання права власності на землю і майно кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства; можливість формування з розпайованих підприємств приватної власності на майно; утвердження права розпоряджатися землями, переданими в колективну власність, та надання земельних ділянок членам колективу, що побажали вийти з колективного сільськогосподарського підприємства; спрощення процедури передачі земельних ділянок у колективну власність та постійне користування.
У країнах Центральної та Східної Європи аграрні реформи здійснюються шляхом заснування акціонерних товариств, ваучерних акціонерних товариств, державних акціонерних товариств, створення індивідуальних фермерських господарств (заснованих на праці господаря і членів його сім'ї, а також на найманій праці), кооперативів та ін.
Переважає у процесі таких перетворень колективна форма власності. Так, в Естонії у 1991 р. на основі колгоспів та радгоспів було створено 406 акціонерних компаній (з середньою земельною площею 3030 га, що становило понад 90% загальної площі), 2000 сімейних ферм (з середньою земельною площею ЗО га); понад 129 тис. присадибних господарств (0,5 га). У Латвії в 1992 р. існувало 675 акціонерних компаній із середньою земельною площею 1140 га (близько 70% загальної площі), 5022 сімейні ферми з повною зайнятістю (10 га), близько 100 тис. сімейних ферм з частковою зайнятістю (3,1 га) і 100 тис. присадибних ділянок (0,3 га). У Чехії 1197 кооперативів перетворилися на 1233 кооперативи нового типу, 39 акціонерних компаній та 59 компаній інших типів.
Кооперативи, засновані на приватній власності їх членів на землю (а також на інші засоби виробництва), не слід відносити до приватної форми власності. Вони є початковими формами колективної власності, в якій має місце поєднання приватних та колективних елементів при переважанні колективних.
Початковий етап реформування аграрних відносин відбувся і в Україні. Так, якщо на 1 січня 1990 р. не було жодного фермерського господарства, то на початок 1996 р. їх налічувалось 34 тис. Крім того, 10,8 млн. сімей користувалися присадибними ділянками, загальна площа, яких становила 3,7 млн. га (3,2 млн. га ріллі). Разом з фермерськими господарствами в особистому користуванні населення перебувало 5,9 млн. га.
Проте фермерські господарства поки що працюють гірше, ніж колгоспи і радгоспи. Так, у 1993 р. врожайність зернових у цих господарствах становила 23,5 ц/га, цукрового буряках — 244, картоплі — 108 ц/га, що на ІЗ—18% нижче, ніж у колгоспах і радгоспах. На одного працівника при перерахунку за офіційним курсом у колгоспах і радгоспах одержано прибутку по 233 дол., а у фермерських господарствах — лише по 150 дол. Це означає, що рентабельність в останніх на 15-20% нижча, ніж у колгоспах.
Значною мірою це пояснюється слабким забезпеченням малогабаритною технікою, існуючими типами тракторів, комбайнів тощо. Їх неефективним використанням через невеликі площі землі в кожному господарстві тощо. Так, витрати на обробіток 1 га землі у фермерському господарстві зростають у 3-7 разів при вирощуванні зернових і в 5-10 разів — просапних культур. Крім того, ремонт і підтримка техніки в робочому стані вимагають від фермерів на 30-40% більше витрат, ніж у колгоспах і радгоспах. Тому є підстави стверджувати про хибність політики поспішної “фермеризації” (вона проводилася в західних областях України), яку можна розглядати як колективізацію навпаки.
Завантажити реферат