Термін ‘’копа’’ як пам’ятка грошової лічби в Україні дожив і до XІX століття. Наприклад, у документі Полтавського губернського правління від 4 серпня 1825 року згадується, що: ‘’копа в сельськомъ значении есть мъра хлъбная, заключавшая в себъ два полукопа по 30, всего 60 сноповъ, а в деньгахъ узаконенімъ порядкомъ должна состовлять два гульдена или 60 грошей . и следственно равняется 1 руб. 20 коп. серебром’’. У зв’язку тривалим вживанням українським населенням старих метричних норм, царська влада повинна була прирівняти до цих норм обігові карбованці.
Таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу України XІV-XVстоліть відносилися до номіналів грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. Всі вони спиралися на відповідні гривні (краківську, галицьку (?), празьку, литовську, київську (?). Отже, найбільш прийнятним терміном з розмінних обігових монет, відповідно до цьго періоду, може бути гріш. У Польщі та Австрії гріш як розмінний номінал дожив до XX століття. З точки зору ретроспекції цієї історичної назви для сучасної національної валюти певним запереченням може бути однакова форма скорочень найбільшого та найменшого номіналів: гривня - ‘’гр.’’, гріш - ‘’гр.’’.
ОСНОВНІ ГРОШОВІ НОМІНАЛИ З ГРОШОВОГО ОБІГУ УКРАЇНИ XVІ-XX СТОЛІТЬ
З початку XVІ грошове господарство України переорієнтовується на національні засоби обігу країн, до складу яких входила абсолютна більшість українських земель, насамперед Великого князівства Литовського і Руського та Польського королівства.
Період з початку XVІ століття характеризується постійними, але безуспішними спробами польського та литовського урядів уніфікувати грошові системи обох держав. І хоча польські королі з династії Ягеолів; Олександр (1501 - 1506 роки) були одночасно і Великими князями Литовськими і Руськими, Польща і Велике князівство Литовське і Руське становили окремі держави з усіма від повідними політичними та економічними інститутами, в тому числі і грошовими системами. Основні номінали литовського карбування були вищі за якістю від польських, 8 грошів литовських за кількістю монетарного срібла (в розмінних номіналах) відповідали 10 польським.
В 1526-1528 роки в Польщі провадилася грошова реформа, спрямована на перехід до більш сучасної, прогресивної системи лічби та уніфікацію різноманітних грошових систем, які існували на землях, підвладних Сигізмунду І. В результаті реформи у Польщі була введена злотова грошова система, але номінали, виражені в польских злотих, ще не карбувалися. Сам термін лічби - “золотий (злотий)” виник ще в XV столітті, коли золоті дукати та флоріни, постійно збільшуючи свою вартість, стали коштувати 30 грошів у срібній монеті. Ціни на золоті монети і далі продовжували зростати у сріблі, але золотий як одиниця у 30 грошів закріпився у монетній лічбі, став основою польскої національної грошової системи, що й було зафіксовано реформою 1526-1528 років. Але разом із злотим у монетній лічбі використвується і “гривня лічби краківської“ та її фракції, які поступово протягом XVІ-XVІІ століть поступаються злотовим номіналам.
До 1564 року, коли було випущено реальний срібний злотий (польский еквівалент таляра), він залишався лише грошово-лічильної одиницею. Монетами ж цієї системи були 6 грошів, 3 гроші, гріш, напівгріш, солід- 1/3 гроша і денарій - 1/8 гроша. Реформа 1526 - 1528 років не змогла реально об’єднати грошове господарство Польського королівства і Великого князівства Литовського, чиї монети карбувалися за власною стопою. Тут основною лічильною одиницею залишалася копа. Лиш після Люблінської унії 1569 року в результаті заходів короля Стефана Баторія польська і литовська грошові системи було уніфіковано. Литовські і польські монети карбуються за однаковою стопою визначених типів і номіналів. Припиняється емісія старих номіналів ( напівгрошів ), розпочинається карбування нових, що значно розширюється за Сигізмунда ІІІ (1587 - 1632).
На українських землях найбільш вживані номінали отримували свої назви та звучання. Соліди звалися шелягами (лат. “солід”-польське “шеляг”), гроші - осьмаками (бо дорівнювали колись 8 литовським денаріям). Новим номіналом, введеним у 1614 році за зразком німецьких драйпелькерів, були півтораки (1, 5 гроша). Півтораки, карбовані у величезних кількостях, стали чи не найбільш вживаним номіналом в Україні в ХVІІ столітті. На українських землях вони отримали назву “чех” - український переклад німецького “Boehm”(так, у Сілезії монети називалися драйкрецами, варіант - півтораки). Чехами в Україні називалися не тільки польські півтораки, а й схожі до них за зовнішнім оформленням драйпелькери та грошени чисельних німецьких володінь і прибалтійських міст, що належали Швеції. Монети номіналом в 3 гроші в Україні називалися шагами (походження назви не з’ясовано), в 6 грошів - шостаками. Карбовані з 1608 році великі срібні монети в 1/4 таляра - орти - в українських джерелах згадуються, як “урти”, “вурти”. Бажаною монетою в Україні були талюри та напівталяри, оскільки на відміну від дрібних номіналів, майже не знецінювалися. До дрібних номіналів курс талярів постійно підвищувався: в 1580 році таляр коштував близько 35 польсько-литовсько грошів, у 1631-1640 роках - близько 90, а в 1671-1700 роках - 180-200 грошів. Але польсько-литовські таляри XVІ - XVІІІ століть- рідкісні монети і практично не зустрічаються серед українських знахідок. Натомість талярні монети Північної та Західної ªвропи масово находили на українські землі. Українське населення розрізняло різні групи талярів за зображеннями та метрологічними показниками, називаючи їх “орлянками”, “левками” або “левами” тощо.
Для Речі Посполітої, куди в XVІІ столітті входила абсолютна більшість українських земель, всі номінали узгоджувалися із злотовую системою лічби.
Входження значної частини Чернігово-Сіверщини в 1503-1618 роках до складу Московської держави обумовлювало використання тут російських монет на Лівобережну Україну в другій половині XVІІ століття, після визвольної війни 1648-1654 років та по приєднанні Лівобережної України до Московської держави. Але до початку XVІІІ століття в грошовому обігу Лівобережної України домінували польсько-литовські та західноївропейські монети.
Головним засобом обігу серед російських монет були копійки, саме вони становлять абсолютну більшість серед українських знахідок XVІІ - початку XVІІІ століть.
Поява самого терміну “копійка” пов’язуэться з грошовою реформою, яка проводилася в Московській державі в 1535-1538 роках, згідно з вимогами утвореної централізованої держави. Чітко пояснює появу терміну “копійка” літопис: “Того же лета 7043(1535 рік) государь князь великий Иван Васильевич всея Руси, в третье лето государьства своего, . повеле делати денги сребряные новые на свое имя, без всякого примеса из гривенки и (з) скаловые триста денег Новгородских, а в Московское число три рубля Московская равно . а при великом князе Василье Ивановиче бысть знамя на денгах князь велики на коне, а имея мечь в руце, а князь велики Иван Васильевич учини знамя на денгах князь велики на коне, а имея копье в руце, оттоле прозвавшееся деньги копейные”
Завантажити реферат