Сприймання мовлення – це поетапне переведення сприйнятого на смисловий (предметно-зображувальний) код, ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз з нашим мовним досвідом. Розуміння мовлення є завершальною стадією процесу переведення, коли ми співвідносимо зміст сприйнятого (звернену мову, прочитаний текст тощо) із змістом нашої свідомості та різними чинниками діяльності.
У людини функції слухової зони кори півкуль зв'язані з мовою та сприйняттям музики. Сприймання мовлення забезпечується тими самими механізмами, що й говоріння і хоч процес мовлення зв'язаний з роботою всієї кори великих півкуль, окремі її ділянки відіграють специфічну роль, пов'язану з локалізацією в них мозкових закінчень аналізаторів, які регулюють процес слухання та говоріння. встановлено, що центри мовлення розташовані у скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов'язана з різними мовно-руховими механізмами мовлення.
Понад сто років тому П. Брока помітив, що пошкодження задньої частини третьої лобової закрутки лівої півкулі, призводить до порушення мовної артикуляції – до так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкодженим. Брока зробив висновок, що ця ділянка є центром "моторних образів слів". Дещо пізніше Верніке встановив, що при ураженні верхньої скроневої закрутки лівої півкулі у хворого порушується розуміння мови. Він зробив висновок, що у цій частині лівої півкулі локалізуються "сенсорні образи слова. При пошкодженні цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка полягає в порушенні здатності розуміти мову інших. Чуючи мову, людина не може пов'язати звучання з певним значенням.
Ці та інші ділянки кори, зв'язані з окремими аспектами мовної функції, не є самостійними й суворо ізольованими центрами мовного процесу, а є лише окремими ланками складного нервового процесу мовної діяльності та сприйняття мови.[5]
II. Дослідження впливу стилю викладу матеріалу вчителя на емоційний стан та працездатність учнів.
Загальна характеристика стилю діяльності. Педагогічна діяльність учителя (викладача), як і будь-яка інша діяльність, характеризується визначеним стилем. Стиль діяльності (наприклад, педагогічної) у самому широкому змісті слова – стійка система способів, прийомів, що виявляється в різних умовах її існування. Він обумовлюється специфікою самої діяльності, індивідуально-психологічними особливостями її суб'єкта. [4]
По Е. А. Климову, індивідуальний стиль діяльності у вузькому змісті – "це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, яка складається в людини, що прагне до найкращого здійснення даної діяльності .індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності" [15, стор. 49]. Підкреслюється, що це індивідуальне своєрідне сполучення прийомів і способів, що забезпечує найкраще виконання діяльності. [14] Стиль діяльності включає її оперативний склад, уміння і навички, виявляючи здатності самого суб'єкта й обумовлюючи його індивідуально-психологічними й особистісними особливостями.
У даний час поняття "стиль" трактується в дуже широкому контексті, як стиль поводження, стиль діяльності, стиль керівництва (лідерства), стиль спілкування, когнітивний стиль і т.д.
К. Левіним були позначені три стилі: авторитарний, демократичний і ліберальний. У стилі виділяються дві сторони: змістовна і технічна, тобто формальна (прийоми, способи). Нижче приводиться повна характеристика змістовної і формальної сторін трьох стилів [13, стор. 283-284]:
|
Формальна сторона |
Змістовна сторона |
|
Авторитарний стиль |
|
|
Ділові, короткі розпорядження. |
Справи в групі плануються заздалегідь (у всьому їхньому обсязі). |
|
Заборони без полегкості, з погрозою. |
Визначаються лише безпосередні цілі, віддаленні – невідомі. |
|
Чітка мова, непривітний тон. |
Думка керівника – вирішальна. |
|
Похвала й осудження суб'єктивні. |
|
|
Емоції не враховуються. |
|
|
Позиція лідера – поза групою. |
|
|
Демократичний стиль |
|
|
Інструкція у формі пропозицій. |
Заходи плануються не заздалегідь, а в групі. |
|
Не суха мова, а товариський тон. |
За реалізацію пропозицій відповідають усі. |
|
Похвала й осудження – з порадами. |
Усі розділи роботи не тільки пропонуються, але й обговорюються. |
|
Розпорядження і заборони з дискусіями. |
|
|
Позиція лідера – усередині групи. |
|
|
Ліберальний стиль |
|
|
Тон – конвенціональний. |
Справи в групі йдуть самі собою. |
|
Відсутність похвали, осуджень. |
Лідер не дає вказівок |
|
Ніякого співробітництва. |
Розділи роботи складаються з окремих інтересів чи виходять від нового лідера. |
|
Позиція лідера – непомітно осторонь від групи. |
|
Дослідники виділяють різні функції стильових проявів: інструментальну, компенсаторну, системоутворюючу і інтегративну. [14] Також виділяється структурна організація стилю. Індивідуальний стиль діяльності, по Е.А.Климову, має визначену структуру, у ядро якої входять індивідуально-психологічні особливості, що або сприяють, або протидіють успішності діяльності.
Визначаючи загальні стилі поводження, дослідники відзначають, що в ситуаціях утруднення, конфлікту люди виявляють 10 індивідуальних стилів поводження: конфліктний, конфронтаційний, стиль, що згладжується, співробітницький, компромісний, пристосовницький, стиль уникання, придушення, суперництва та захисту [4]. Істотно, що ці стилі поводження завжди супроводжують той чи інший індивідуальний стиль діяльності, складаючи його тло і додаючи йому відповідне емоційне забарвлення. Вони визначають і загальне емоційне тло стилю педагогічної діяльності, педагогічного спілкування.
Завантажити реферат