Cтереотипи

2.3. Професійна підготовка консультанта

Одне з найважливіших вимог професійної етики – це компетентність консультанта. У зв'язку з цим виникають питання: "Яка професійна підготовка може забезпечити компетентне консультування?" і "Який досвід необхідний претенденту на роль консультанта? У багатьох країнах статус консультанта визначається ліцензією, що надає формальне право займатися професійною діяльністю. Щоб одержати її, треба пройти офіційну академічну програму професійної підготовки, проробити визначену кількість годин під спостереженням кваліфікованого фахівця і мати встановлений мінімум професійного досвіду. Така система ліцензування обмежує можливість займатися практикою особою, що не має відповідної кваліфікації. Однак ліцензія, на жаль, не гарантує, що консультант ефективно і компетентно справиться зі своїми обов'язками. При навчанні психотерапії і психологічному консультуванню поряд з необхідністю придбання відповідної теоретичної бази під кваліфікованим керівництвом часто підкреслюється важливість поглиблення самопізнання консультанта (психотерапевта).

М. Сох говорить що життєвий досвід консультанта інтегрується зі зростаючим багажем професійних знань на основі заглибленого самопізнання. Навіть відмінно підготовленому консультанту не однаково легко з усіма людьми, зате йому гарантований душевний комфорт.

Розвитку самопізнання сприяє великий і інтенсивний курс індивідуальної і групової терапії, особливо в групах, орієнтованих на удосконалювання особистості.

Кожен консультант до початку професійної діяльності, а також у процесі роботи повинний пройти особисту терапію, тобто вирішувати свої проблеми при сприянні досвідченого професіонала. Як відомо, у психоаналізі триваючий до декількох років самоаналіз є найважливішою ланкою професійної підготовки психоаналітика. Досвід особистої терапії важливий по двох причинах. По-перше, тому, що консультант, як і будь-яка людина, має у своїй особистості "білі плями": непізнані, неусвідомлювані аспекти самості, внутрішні конфлікти, більш глибоке пізнання і вирішення яких сприяє становленню ефективного консультанта. Консультанту дуже корисне самоспостереження під контролем іншого професіонала за переживанням таких значимих подій у житті, як любов, секс, насильство, сімейні відносини, влада, смерть і т.д. Це не означає, що особистість консультанта повинна бути "розібрана по кісточках". Мається на увазі необхідність достатнього саморозуміння, перш ніж знадобиться допомога. Проте було б занадто крайнім твердження, що, приступаючи до консультування, варто позбутися від усіх внутрішніх конфліктів. Важливо розуміти суть конфліктів і як вони позначаються на відносинах із клієнтами. Адже якщо консультант у своєму особистому житті з працею стримує злість чи не розуміє, чому постійно відчуває провину, то велика імовірність аналогічних реакцій і в процесі консультування. Якщо консультанта гнітить вантаж минулих оман чи насущні турботи, хіба зможе він допомогти клієнту позбутися від подібних проблем? У дійсності ми не просунемося з клієнтом далі пройденого нами шляху.

Консультування в колеги-професіонала коштовно і перед початком діяльності, оскільки постійні зіткнення з різноманітними проблемами клієнтів нерідко розкривають наші старі конфлікти, витиснуті почуття. Починаючого консультанта нерідко мучить почуття професійного безсилля. Це теж вимагає визначеної допомоги колег. Інша важлива перевага особистої терапії полягає в тім, що консультант входить у роль клієнта і здобуває відповідний досвід. Як затверджує A. Storr [9], доктор наближається до досконалості, якщо він теж був пацієнтом.

Особиста терапія представляє унікальну можливість побачити процес консультування і психотерапії очима клієнта. Тільки в такий спосіб консультант може довідатися, що таке занепокоєння, зв'язане із самоаналізом, що таке переміщення і як воно діє і т.п. Побувавши в ролі клієнта, консультант значно краще представляє весь спектр внутрішніх переживань, що виникають під час консультування.

Як в індивідуальній, так і в груповій терапії з майбутніми і вже працюючими консультантами важливо також виділити питання, зв'язані з більш глибоким усвідомленням специфіки професії, звернути увагу на причини і мотиви, які привели їх в професію. Консультант повинний продумати наступні питання:

– чому я вибрав професію консультанта?

– якими потребами обумовлений мій вибір?

– яку користь я прагну витягти зі своєї професії?

– як зможу я сполучити свої потреби з потребами клієнтів?

Можливі й інші питання, що стосуються особистості консультанта і його проблем:

– які в мене проблеми і як я їх вирішую?

– який вплив ці проблеми можуть зробити на мою роботу?

– які мої цінності і як вони позначаються на стилі консультування?

– як я використовую свою силу?

– яким людям я більше подобаюся і хто подобається мені?

– кому я не подобаюся і хто не подобається мені?

– яке враження я роблю на інших людей?

Спроба відповісти на ці питання в процесі індивідуальної чи групової терапії допоможе краще пізнати і зрозуміти себе, а це значить — стать більш ефективним консультантом.

Частина III Емпіричне дослідження

Тема: “Дослідження сучасних стереотипів відносно особистості та професійної діяльності психолога”

3.1. Мета, задачі, об’єкт та предмет дослідження

Об'єкт дослідження: стереотипи.

Предмет дослідження: характеристика особистості та професійної діяльності психолога.

Мета: дослідити сучасні стереотипи відносно особистості та професійної діяльності психолога.

Задачі:

1) вивчити та провести аналіз існуючих точок зору на стереотипи;

2) вивчити та провести аналіз існуючих вимог до особистості та діяльності психолога;

3) дослідити сучасні стереотипи відносно особистості та професійної діяльності психолога;

4) виходячи з проведеної роботи скласти власну приблизну модель ефективного консультанту.

В якості основних піддослідних була вибрана група пересічних мешканців міста Кіровограда з 500 чоловік: жінок – 250 осіб; чоловіків – 250 осіб; середній вік – 30 років, рівні освіта – в рівному співвідношенні.

3.2. Методика дослідження

Для проведення даного дослідження ми використали метод анонімного стандартизованого усного інтерв’ювання перехожих людей не вулицях міста за такими питаннями[5]:

– чи є ви мешканцем цього міста?

– скільки вам років?

– яка ваша освіта?

– чи є серед ваших друзів чи знайомих психологи, які б працювали за своєю професією?

– чи звертались ви коли-небудь до психолога?

– що, на вашу думку, характеризує особистість психолога?

– на вашу думку, в чому полягає суть роботи психолога?

Відповіді на запитання фіксувалися за допомогою диктофону.

3.3. Аналіз результатів дослідження

З опитаних нами 500 чоловік до психолога у минулому зверталися лише 89 чоловік, що складає 17,8 %. А 46 чоловік з опитаних (9,2%) мають серед своїх знайомих вже працюючих психологів.