3. Третім важливим елементом інституалізації є організаційне оформлення соціального інституту. Зовні соціальний інститут являє собою сукупність особ, установ, які мають визначені матеріальні засоби і виконують визначену соціальну функцію. Отже, кожен соціальний інститут характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями, що забезпечують досягнення такої мети, набором соціальних позицій і ролей, типових для даного інституту.
На основі всього вищевикладеного, можна дати наступне визначення соціального інституту. Соціальні інститути - це організовані об'єднання людей виконуючих визначені соціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконуваного членами своїх соціальних ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами і зразками поведінки.
Соціальна практика показує, що для людського суспільства життєво необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов'язковими для членів визначеного чи суспільства визначеної соціальної групи. Це насамперед відноситься до тих соціальних відносин, вступаючи в які, члени соціальної групи забезпечують задоволення найбільш важливих потреб, необхідних для успішного функціонування групи як цілісної соціальної одиниці. Так, потреба у відтворенні матеріальних благ змушує людей закріплювати і підтримувати виробничі відносини; потреба соціалізувати підростаюче покоління і виховувати молодь на зразках культури групи, змушує закріплювати і підтримувати сімейні відносини, відносини навчання молодих людей. Системи соціальних ролей, статусів і санкцій створюються у виді соціальних інститутів, що є найбільш складними і важливими для суспільства видами соціальних зв'язків.
Соціальні інститути відрізняються за типом потреб та інтересів, вирішуваних ними проблем. В соціалогії виділяють п’ять основних: економічний, політичний, освітній, релігійний і сімейний.
Економічні інститути — найстійкіші, із суворою регламентацією соціальних зв'язків у сфері господарської діяльності (виробництво, розподіл благ і послуг, регулювання фінансів, організація і поділ праці, трудова діяльність, ринок, власність та ін.).
Політичні інститути — тобто соціальні інститути, пов'язані із завоюванням влади, її здійсненням та розподілом, забезпеченням функціонування суспільства як цілісності: держава, адміністративні органи, політичні партії і рухи, об'єднання, армія та ін. Тут поширені певні форми діяльності: мітинги, демонстрації, вибори та ін. Кожний з політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальні спільності, групи, що спеціалізуються на її реалізації, політичні норми, регулюючі відносини в середині політичних інститутів і між ними, а також між політичними і неполітичними інститутами, матеріальні ресурси, необхідні для досягнення поставленої мети.
В процесі інституалізації стихійні і нестійкі форми політичної діяльності набирають певності, а також здатності до саморегулювання. Політичні інститути виникають у процесі поділу політичної діяльності людей, втілюючись у різних політичних організаціях та установах. Політичні інститути — забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної спільності незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв'язки і внутрішньо групову згуртованість, здійснюють контроль за політичною поведінкою членів суспільства та ін.
Інститути культури і соціалізації — найстійкіші, чітко регламентовані форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і поширення культури, соціалізації особи, оволодіння ними культурних цінностей суспільства (сім'я, освіта, наука, художні творчі об'єднання та ін). В сучасних розвинутих суспільствах домінуючим виступають інститути науки і масової вищої освіти, що забезпечують інтернаціоналізацію цінностей, компетентність, ерудицію, незалежність особистої відповідальності і раціональності, ефективності дії та ін. У високорозвинутих суспільствах соціальними інститутами стають і багато видів діяльності в сфері науки, медицини та ін.
Соціальні інститути здійснюють у суспільстві важливі функції: інтеграцію і об'єднання суспільства, диференціації, поселення за певними соціальними статусами і ролями, вироблення чітких норм, правил, принципів життєдіяльності суспільних спільностей; регулювання відносин у соціальних спільностях, залучення людей до суспільної діяльності, здійснюють соціальний контроль.
Соціальні інститути тісно взаємодіють із суспільством. Основою взаємодії, є реалізація головної функції інститутів — задоволення конкретних соціальних потреб, інтересів та ін.
Соціальні інститути бувають монофункціональні і поліфункціональні, залежно від кількості основних і неосновних функцій, що вони реалізують. Проте якщо сталися зміни, які в соціальних потребах не знаходять адекватного відображення в структурі і функціях відповідного соціального інституту, то в його діяльності виникають явища дисфункції. Дисфункції виражаються в нестачі матеріальних засобів і в організаційних неполадках, у неясності мети діяльності.
Одним з явних виражень дисфункції соціального інституту є персоналізація його діяльності. Соціальний інститут, як відомо, функціонує за своїми, об'єктивно діючими механізмами, де кожна людина, на основі норм і зразків поведінки, у відповідності із своїм статусом, грає визначені ролі. Персоналізація соціального інституту означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб і об'єктивно встановлених цілей, змінюючи свої функції в залежності від інтересів окремих особ, їх персональних якостей і властивостей.
Незадоволена суспільна потреба може бути викликаною до життя стихійною появою нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнити дисфункцію інституту, за рахунок порушення існуючих норм і правил. У своїх крайніх формах подібна активність може виражатися в протиправній діяльності. Так, дисфункція деяких економічних інститутів є причиною існування так званої "тіньової економіки", що виливається у спекуляцію, хабарництво, крадіжки і т.д. Виправлення дисфункціи може бути досягнуто зміною самого соціального інституту чи створенням нового соціального інституту, який задовольняє дану суспільну потребу.
В повсякденному житті соціальні зв'язки, дії між людьми досягаються через соціальні інститути. По-перше, особливим типом регламентації регулювання взаємовідносин, механізмами регуляції соціальних інститутів, якими більш твердо забезпечуються регулярність, чіткість, висока передбачливість і надійність функціонування соціальних зв'язків.
По-друге, чітким розподілом функцій, прав і обов'язків учасників взаємодії. Кожний виконує свої функції, а тому і кожний інший має досить надійні та обгрунтовані сподівання. Якщо не дотримуються обов'язки, то вживаються санкції, а звідси поведінка індивіда в межах соціального інституту володіє великою передбачливістю, а діяльність соціальних інститутів — регулярністю самовідновлення.
По-третє, регулярність і самовідновлюваність більшості соціальних інститутів забезпечується також знеосібленістю вимог до того, хто включається в діяльність соціального інституту, а виконання певного кола обов'язків веде до поділу праці і професіоналізації, реалізації функцій та ін. Для виконання своїх функцій соціальний інститут має установи, в межах яких організується діяльність людей, здійснюється управління соціальними діями, зв'язками, контролюється їх діяльність та ін. Кожний соціальний інститут володіє необхідними засобами, ресурсами та ін. Так наприклад, соціальний інститут охорони здоров'я має такі установи: лікарні, поліклініки, профілакторії, санаторії, має свої органи управління, бо для діяльності системи охорони здоров'я потрібні ресурси (приміщення, медичне устаткування, кваліфікація лікарів та ін.).
Завантажити реферат