Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України

Найбільша кількість компаній займається такими видами страхування, як страхування майна (205), від нещасних випадків (204), вантажів та багажу (177), наземного транспорту (196), від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (204), відповідальності перед третіми особами (92), фінансових ризиків (166). Наведені дані дають підстави стверджувати, що на національному страховому ринку створено конкурентне середовище і основні елементи організаційної структури, тобто є страховики зі своїми організаційними структурами на територіях окремих регіонів та страхувальники, представлені юридичними та фізичними особами різних сфер діяльності.

Крім цього, до суб’єктів створеної організаційної структури страхового ринку можна віднести також різні об’єднання страховиків, освітні центри по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України — Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв’язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Разом з тим і нині актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного та інформаційного забезпечення діяльності страховиків в ринкових умовах.

Необхідно звернути увагу на те, що поки що мало перестрахувальних компаній, а підготовкою кадрів для страхування практично займаються два вузи (Київський державний економічний університет і Тернопільська академія народного господарства); є один «Центр підготовки і перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності» Ліги страхових організацій країни. Найменш розвиненим є організаційний блок з преси і реклами страхових послуг і особливо реклами на радіо і телебаченні. В цілому можна констатувати, що вже практично створені організаційні і правові основи для формування ринкових відносин у страхуванні, які при виході окремих галузей і підприємств народного господарства з фінансової і економічної кризи дозволять швидше вирішити і проблему стійкого функціонування національного страхового ринку і ринків окремих страхових продуктів на різних рівнях. При цьому в умовах ринкової економіки добровільне страхування стає пріоритетним і в зв’язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги до населення, як основного партнера страховиків.

2.3. Державне регулювання страхової діяльності

Страхування є важливим компонентом суспільного виробництва, дійовим інструментом захисту економічної і соціальної сфер суспільства. Його ефективне використування в нових умовах господарювання і формування ринкових відносин можливе на базі розробки і подальшого проведення державної страхової політики.

Необхідність активного втручання держави в процеси суспільного розвитку об’єктивно обумовлена особливо там, де це необхідно для повної реалізації суспільно-економічних цілей. Цілі й інтереси кожного страховика, який виступає на ринку в ролі окремого суб’єкта, трохи відрізняються від тих, про які дбає держава. Активні взаємовідносини окремих страховиків з державою в процесі реалізації інтересів двох сторін дозволяють говорити про страхову політику держави.

До складових політики можна віднести визначення державою кола суб’єктів з надання страхових послуг, встановлення порядку організації і контролю за діяльністю страхових товариств, регулювання взаємовідносин страхових компаній з бюджетом, а також їх участь в превентивних заходах.

Діяльність страховика докорінно відрізняється від діяльності іншіх господарюючих суб’єктів, вона націлена на забеспечення безперервності процесу виробництва і відшкодування збитків, заподіяних різними непередбаченими обставинами і випадковостями. Велика відповідальність страховика за соціальні наслідки його діяльності вимогає організації державного нагляду.В більш узагальненій формі цей нагляд виражається у вивченні фінансового стану страховика і його платоспроможності по прийнятих договірних забов’язаннях перед страхувальниками. Відсутність коштів у страховика для розрахунків по прийнятих забов’язаннях підриває довіру не тільки до конкретного страховика, але й взагалі до ідеї страхування. В суспільній думці недовіра до страховика виявляється в претензіях населення до державних інститутів. Це ще одна причина, через яку держава не може стояти осторонь від страхової діяльності, поєднуючи інтереси страховиків, населення та економіки в цілому. Державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової политики, прийняття нормативних актів щодо окремих видів підриємницької діяльності, які відбивають порядок укладання договорів страхування і вирішення виникаючих суперечок. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього суспільства перелік видів обов’язкового страхування.

Актами вітчизняного законодавства регулюються такі правові відносини:

1) визначення порядку державної реєстрації страховиків (ст.2), об’єднань страховиків (ст.12), товариств взаємного страхування (ст.13), страхових брокерів (ст.14) та фонду страхових гарантій (ст.32);

2) встановлення основних вимог щодо правил страхування (ст.16);

3) валютне регулювання виплат страхових сум (відшкодувань) (ст.18);

4) встановлення кваліфікаційних вимог до аварійних комісарів (ст.24);

5) визначення випадків, коли страховики не несуть відповідальності за разголошення відомостей, пов’язаних із страховим випадком (ст.24);

6) встановлення загальних умов для відмов страховиками у виплаті страхових сум (відшкодувань) (ст.25);

7) встановлення основних вимог до визнання договору страхування недійсним (ст.28);

8) визначення порядку ліцензування страхової діяльності (ст.39);

9) визначення порядку реорганізації страховика (злиття, приєднення, поділ, виділення, перетворення) (ст.43);

10) встановлення порядку вирішення спорів, пов’язаних із страхуванням (ст.45).

Функції Кабінету Міністрів України шодо правового регулювання страхової діяльності:

1) визначає форми типового договору страхування, порядок проведення і особливі умови ліцензування обов’язкових видів страхування (ст.5);

2) встановлює максимальні розміри страхових тарифів або методику їх розрахунків та мінімальні розміри страхових сум при здійсненні обов’язкового страхування (ст.9);

3) визначає порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності і страхового гарантійного фонду страховиків (ст.29);

4) визначає окремий перелік резервів по медичному страхуванню і страхуванню цивільної відповідальності операторів за ядерну шкоду, а також порядок їх формування і облік (ст.30);

5) встановлює перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків (ст.30);

6) визначає порядок використання резервів із страхування життя для довгострокового кредитування житловлго будівництва, в т.ч. індивідуальних забудовників (ст.30);