Виходячи з цього, сукупні зобов'язання страховика визначаються тією частиною страхових внесків (премій), що призначені для виплат (нетто-премії). А засобом розрахунку цих зобов'язань є страхові тарифи. Саме страховий тариф визначає кількість премій і страхових зобов'язань.
Абсолютна величина статутного капіталу повинна розглядатися як критерій платоспроможності страховика, оскільки вимоги про достатність капіталу щодо прийнятих зобов'язань перекривають шлях страховику, який не виконав цей норматив, можливість виходу на ринок страхових послуг.
Основним елементом платоспроможності страховика є страховий тариф, який дає можливість сформувати страховий фонд у достатніх розмірах і забезпечити прибуток, який буде прямо збільшувати власні кошти страховика шляхом збільшення статутного чи інших фондів, що створюються за рахунок прибутку в процесі розподілу, або опосередковано шляхом залучення коштів юридичних і фізичних осіб, які зацікавлені в отриманні доходу на вкладений капітал. Регулювання тарифних ставок — один із основних важелів жорсткої конкуренції і збереження платоспроможності страховиків.
Забезпечення платоспроможності страховиків контролюється Законом України "Про страхування". Вищезазначене законодавство зобов'язує страховиків дотримуватись таких умов забезпечення платоспроможності:
— наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;
— створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
— перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
Закон формулює поняття "гарантійний фонд" до якого належать додатковий та резервний капітал, що створюються за рахунок прибутку страховика, а також сума нерозподіленого прибутку. Гарантійний фонд є однією з умов забезпечення платоспроможності, але його величина не впливає на прийняття обсягів страхових зобов'язань і на рейтинг страхової компанії з погляду на їх платоспроможність. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку також можуть створювати вільні резерви.
Вільні резерви як самостійний елемент страхового фонду страховика формуються для покриття непередбачуваних витрат за рахунок власних коштів, але вони, як і гарантійний фонд, не враховуються у визначених законодавством нормативах, що не стимулює страховиків до формування вищезгаданих фінансових ресурсів, вільних від зобов'язань.
З метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування страховиками створюються страхові резерви залежно від видів страхування (перестрахування). Страхові резерви - це, виплати, відкладені до запитання, тобто такі, що не мають конкретного строку виконання. За своєю суттю страхові резерви є одночасно і зобов'язаннями страховика і, як будь-які зобов'язання, потребують певного капіталу.
Правильно організована страхова компанія з грамотним андеррайтингом, фінансовим менеджментом, перестрахуванням і організацією виплат має досить високий рівень платоспроможності і всіма своїми активами відповідає перед страхувальником.
У країнах із розвинутою страховою індустрією використовується декілька різних схем оцінки платоспроможності. В ЄС — це підхід, який базується на визначенні мінімальної маржі платоспроможності і мінімального гарантійного фонду, в США в останні роки починає використовуватись підхід до оцінки платоспроможності на базі концепції ризикового капіталу, дедалі більшу популярність завойовує динамічне тестування. З одного боку, оцінка платоспроможності страхової компанії є завданням самої компанії, яка вирішується групою спеціалістів-актуаріїв, а з іншого— проводиться органами страхового нагляду, які виробляють систему вимог і ряд обмежувальних заходів, якщо ці вимоги не дотримуються.
Діяльність страхових компаній, які працюють на Європейському страховому ринку, координується спеціальними страховими директивами ЄС. Перші угоди з встановлення єдиної маржі платоспроможності з'явились там у 1973 р для видів страхування, які не відносяться до страхування життя. Пізніше (1979 р ) були прийняті угоди щодо встановлення маржі платоспроможності зі страхування життя. Це стало значним кроком вперед як для розвитку органів страхового нагляду, так і для розвитку європейського співробітництва на ринку страхування.
2.2 . МІСЦЕ І РОЛЬ СТРАХУВАННЯ
Страхові організації посідають особливе місце в забезпеченні інвестиційного процесу. 3 одного боку, вони самі здатні виконувати функції інституційних інвесторів, мобілізуючи значну частину фінансових коштів юридичних і фізичних осіб та спрямовуючи їх у різні види інвестицій. З Іншого боку, за допомогою страхування можна забезпечити стимулювання інвестиційної активності вітчизняних і іноземних власників капіталу шляхом здійснення страхових операцій за видами страхування, що гарантують інвесторам повернення вкладених коштів, а в багатьох випадках і відшкодування неотриманого доходу при настанні різних несприятливих подій, що призвели до втрати всіх чи частини вкладених сум.
Можливість здійснення страховиками інвестиційної діяльності випливає із особливостей перерозподілу коштів методом страхування. Специфіка договору страхування дає можливість страховику протягом певного періоду часу розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестуючи їх у різні сфери. Крім залучених ресурсів, страхові організації мають у своєму розпорядженні власні кошти. Ці ресурси також використовуються страховиками в інвестиційних цілях.
Страхові компанії вважаються одними з найбільших інвестиційних інститутів. Так, наприклад, загальна сума інвестицій, якими управляють страхові організації Європи, США та Японії, досягає кілька трильйонів доларів.
В Україні інвестиційні можливості страхових компаній досить обмежені через недовіру населення до довгострокових інвестицій та невеликий набір інвестиційних інструментів.
Обсяг ресурсів, які акумулюються українськими страховими компаніями, зовсім невеликий, оскільки невелика фінансова потужність наших страховиків і обсяги їх операцій. Причина передусім полягає в недооцінці ролі і місця страхування з боку держави, потенційних інвесторів, які можуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових організацій, а також споживачів страхових послуг. Якщо в розвинутих країнах частка страхових внесків у величині валового внутрішнього продукту досягає 8-12%,то в нашій країні цей показник сягає близько 1 %.
Для подальшого розвитку страхового ринку необхідно відновити довіру населення до довгострокових вкладень. Це вимагає серйозних, зрозумілих для потенційних клієнтів гарантій повернення вкладених коштів і нарахованих на них відсотків.
У страховій практиці відома велика кількість видів страхування, що забезпечують страховим захистом майнові інтереси інвесторів. Таким чином, для посилення ролі страховиків у інвестиційному процесі необхідно стимулювати розвиток цього виду страхової діяльності.
Метою такого страхування є захист інвестиційних вкладень від можливих втрат, що виникають внаслідок несприятливих, непередбачених змін політичної обстановки, кон'юнктури ринку, військових дій і погіршення інших умов для здійснення інвестиційної діяльності. Воно поділяється на страхування від політичних і комерційних ризиків.
Завантажити реферат