До числа загальних чинників відносять:
-співвідношення попиту і пропозиції позикових кощтів,
-регулююча політика НБУ,
-рівень інфляції в народному господарстві тощо.
Приватні чинники визначаються умовами функціонування конкретного банку, його положенням на ринку кредитних ресурсів, обраною кредитною і процентною політикою, ступенем ризикованості здійснюваних операцій.
Рівень процентних ставок по активних операціях банка формується багато в чому на базі попиту і пропозиції позикових коштів. На цей рівень істотно впливають:
-"собівартість" позичкового капіталу даного банку,
-кредитоспроможність позичальника,
-цільовий напрямок, термін, об’єм наданого кредиту,
-засоби забезпечення повернення кредиту тощо.
Може виникнути сумнів у правомірності урахування витрат банку ("собівартість" позичкового капіталу) при визначенні ціни кредитних послуг, сумнів у тому, чи не суперечить таке урахування принципам ринкової економіки, чи не веде цей підхід до конструювання "витратної" ціни.
Вихідним пунктом ціноутворення виступає калькулювання ціни виробництва підприємства (фірми). Цим займається кожний товаровиробник. Він, так чи інакше, змушений "конструювати" свою ціну. Проте в цю ціну включаються витрати, у яких витрата сировини або матеріалу обчислюється не за фактичною собівартістю, а за ринковими цінами, причому за достатньо жорсткими правилами, методиками. Далі до витрат додається прибуток, і знову ж, як правило, середня ринкова. Тим самим фактичним логічним вихідним пунктом є існуюча вже ринкова ціна. Калькулювання ж ціни дає фірмі можливість визначити вигідність виробництва даного товару при чинних ринкових цінах.
Як бачимо, протиріччя немає. Товаровиробник "конструює" ціну на свій товар шляхом підсумовування її елементів, але єдино для того, щоб "вписатися" в об'єктивно існуючу на даний момент ринкову вартість (ринкову ціну) відповідного виду товару.
Винятком із цього правила ринкової економіки є механізм формування монопольної ціни, де точкою звіту виступає не загальна для усіх ринкова ціна, а ціна, розрахована і оголошена самою монополією.
Ця логіка і відповідне правило цілком прийнятні і до кредитних ресурсів як до своєрідного, але товару.
При визначенні процентних ставок по кожній конкретній угоді банки орієнтуються на рівень ставок, котрий з одного боку, не змусив би позичальника (кредитора) відмовитися від угоди, з іншого ж- дозволив би банку не тільки відшкодувати свої витрати, але й дістати прибуток бажано не нижче середнього.
Що стосується витрат банку на проведення позичкових операцій, то вони складаються з двох комплексних груп витрат, кожна з який містить у собі декілька елементів:
1. Витрати по притягненню ресурсів, у тому числі: сплачені відсотки по міжбанківських кредитах (включаючи кредити НБУ) і депозитах, відсотки, виплачені підприємствам, організаціям і заснуванням за гроші, що зберігаються на інших поточних рахунках, відсотки, виплачені по внесках фізичним осібам.
2. Витрати по забезпеченню кредитної діяльності банку, у тому числі: витрати на заробітну плату співробітників, зайнятих притягненням і розміщенням ресурсів, витрати на утримання апарату управління, включаючи представничі витрати, амортизація устаткування, машин і механізмів, оплата послуг обчислюванного центру, адміністративно-господарські, канцелярські, поштові, телеграфні й інші витрати.
Підрахувати дійсні витрати банку не просто.
Основні складності пов'язані з такими обставинами:
1. Міжбанківські кредити видаються під різні відсотки, до того ж часто переглядаються. Через це припадає робити регулярні перерахунки.
2. НБУ встановлює верхню межу виплати відсотків по таких кредитах, які зараховані на витрати банку. Отже, відсотки, виплачені понад цю межу, не виключаються з оподаткованої бази і можуть покриватися лише за рахунок прибутку банку. Тоді реальні витрати по притягненню міжбанківських кредитів збільшаться на суму переплачених понад норми відсотків і суму, що додатково доведеться віддати у вигляді податків.
3. Для розрахунку реальних витрат і відповідно до реальної процентної ставки з загальної суми притягнутих і позикових коштів повинні бути відняті всі гроші, не використовувані банком у його активних операціях: суми, що утримуються у фондах обов'язкових резервів у НБУ і на коррахунку.
4. Необхідно мати механізм віднесення загальних витрат по забезпеченню функціонування банку на його власну кредитну діяльність і відповідно правила визначення розміру тієї надбавки до ціни кредиту, що виправдана цими загальнобанківськими витратами.
Припустимо, реальна ціна кредиту на основі урахування тільки першої групи витрат (витрати по притягненню ресурсів) визначена в розмірі 150% річних. Розрахунок може бути проведений за такою формулою:
НІn НІIn НІIIn
*100 *YI + *100 *YII + *100 * YIII
100 - ПРІО 100 – HP - ПРІIО 100 – HP - ПРІIIО
(2.2)
де НІn, НІIn, НІIIn - норми відсотків за користування відповідно до міжбанківських кредитів, строкових внесків, коштів на поточних рахунках (у % річних),
YI, YII, YIII - питомої ваги відповідних ресурсів у загальному обсязі ресурсів (%),
ПРІО, ПРІIО, ПРІIIО -невикористані частки відповідних ресурсів (%),
HP - норми резервування (%).
Далі логіка формування реальної ціни кредитних ресурсів виглядає так. Насамперед, треба з'ясувати міру впливу на цю ціну загальнобанківських витрат, тобто розмір маржі, що варто було б додати до раніше знайдених 150% ставки. Для цього можна скористатися формулою:
Загальні витрати банку, за Інші прибутки, пов'язані Плановий
винятком витрат по - із здійсненням позичкових + прибуток
притягненню ресурсів операцій
М =
Активи, що приносять дохід (2.3)
Перший елемент чисельника може бути підрахований, у тому числі з використанням наближених методів. Припустимо, він визначений у розмірі 5 млн. грн. Другий елемент чисельника формули буде містити в собі прибутки по позичкових операціях, що має позаплановий характер, а також деякі поточні комісії. Припустимо, у сумі все це складе 3 млн. грн. (середній показник). Важливе значення має третій елемент. Будь-який банк повинний складати щоквартальний розрахунок планованого до одержання прибутку хоча б тому, що йому потрібно зробити авансові платежі в бюджет. У розрахунку на місяць береться 1/3 цієї суми. Якщо банк планує прибуток у 30 млн. грн., то позовний розмір складе 10 млн.грн.
У знаменник формули ввійдуть: видані міжбанківські кредити, кошти на рахунках клієнтів. Якщо визначається місячна маржа, то всі ці активи беруться в середньозваженому розмірі. Нехай розрахунки показали, що мова йде про суму в 250 млн. грн.
Завантажити реферат