Як відомо, для будь – якої роботи потрібний стимул. Він може бути позитивним і негативним. Позитивним стимулом називається розрахунок на матеріальну чи моральну винагороду. Негативні стимули можна умовно підрозділити на прямі і більш “витончені”, непрямі. До прямих негативних стимулів відносяться, наприклад, загроза голодування, фізична розправа і т.д. Усі частіше тепер використовується непрямий примус: працюй як чи здумається як зумієш, але якщо з’явитися людина, здатний працювати краще, ти уступиш йому своє місце і підеш в чергу чи за допомогою по безробіттю. Цей негативний непрямий стимул діє безвідмовно. Негативні непрямі стимули особливо ефективні, коли сформований і достатнє розвитий ринок праці.
Взагалі, проблема безробіття характерна ринковій економіці. Якщо в середині XIX століття західні ідеологи пояснювали наявність безробітних “поганим поводженням” самих робітників, то в нових умовах вони заговорили про “недосконалості” і цим пояснювали виникнення й існування “надлишкового” населення. Так з’явилася теорія “фрикційного” безробіття, “фрикції” (у перек. тертя, неполадки) на ринку праці. Виникнення й існування такого безробіття розуміється як невідповідністю між потребами, що змінилися, у робочій силі і сформованим її розподілом по окремих галузях і районам, а також недостатньою мобільністю робітників.
Крім її розвивалася теорія “добровільного” безробіття, відповідно до якої в безробітті ніби – то винні самі робітники, тому що вони вимагають підвищення заробітної плати і не хочуть працювати за плату, що відповідає граничної продуктивності. Разом з цим історія даної проблеми показує, що люди добровільно позбавляють себе заробітку і безробітні виникають і існують тільки через “неполадки” на ринку.
Добровільне безробіття викликане тим, що в будь – якому суспільстві існують прошарок людей, що по своєму психічному чи з інших причин не хочуть працювати. Також вона виникає в тих випадках, коли працівник звільняється за власним бажанням, якщо він незадоволений рівнем оплати його праці, умовами роботи, або іншими обставинами.[1]
Вивчаючи проблему безробіття, можна дійти до висновку що: фрикційне і структурне безробіття – явища нормальні і не представляють загрози для розвитку країни. Більш того, без них розвиток просто неможливий. Адже якщо всі працівники зайняті, то, як створювати нові фірми чи розширювати виробництво товарів, що користаються на ринку підвищеним попитом, крім того, наявність безробіття змушує людей побоюватися втрати свого робочого місця і спонукує їх трудитися більш продуктивно і якісно. З цих позицій безробіття цілком можна назвати стимулом до кращої роботи. От чому під повною зайнятістю в більшості розвитих країн світу розуміють відсутність циклічного безробіття при існуванні безробіття фрикційного або структурного. Тобто коли безробіття в країні відповідають своїй природній нормі.
Для кожної країни природна норма безробіття складається по-своєму, і єдиного виміру для неї не існує. Наприклад, у середині 70-х років американські економісти вважали, що для їхньої країни ця норма складає порядку 4%. Сьогодні цей рівень піднявся до 5-6% , що пов’язано зі зміною демографічного складу робочої сили й інституціональних змін.
Не зайнятих у суспільному виробництві і не прагнучих одержати роботу осіб не враховують при визначенні чисельності робочої сили (тобто враховуються тільки економічно активне населення). Багато людей з цієї категорії можуть трудитися, але не роблять цього в силу тих чи інших причин. Це студенти денних відділень, пенсіонери, домогосподарки. Автоматично виключаються з категорії економічно активного населення діти у віці до 16 років і ув’язнені, що відбувають покарання у в’язниці.
Особливу категорію представляють військовослужбовці. Число осіб, що проходять дійсну військову службу, входить у величину сукупної робочої сили, а при визначенні чисельності робочої сили, зайнятої в цивільному секторі економіки, ця категорія економічно активного населення не враховується. Що позначається в розрахунку загальної норми безробіття і норми безробіття для цивільного сектора.
Проте, методологія Міжнародної організації праці не може перебороти деяких неточностей, зв’язаних з виміром рівня безробіття, у зв’язку з чим офіційне визначення норми безробіття можна критикувати як за зменшення числа безробітних, так і за його перебільшення. Також поняттями "непрацюючий" і "нездатний знайти роботу" теж мають різні значення.
За такої обстановці з’являється теорія, що пояснює безробіття недоліком сукупного попиту на товари і послуги. Її автор Джон Мейранд Кейнс показав, що крім “добровільного” і “фрикційного” безробіття існує “недобровільна” чи “змушена”.
Незайнятість визначеної частини населення є результатом дії об'єктивних процесів:
* нерівномірного розвитку виробничих сил;
* суперечливого характеру НТП;
* високих темпів модернізації виробництва.
Кейнс затверджував, що 3-4% населення залишаються без роботи в силу суперечливого характеру економіки, її структурної перебудови, відновлення технології.
За законом України “Про зайнятість населення “ від 1 березня 1991 р. “безробітними визнаються працездатні громадяни в працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів, через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.
Відповідно до визначення міжнародних організацій – Міжнародної організації праці (МАРНОТРАТ) і Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), безробітні – це люди, що не мають роботи, хто готовий приступити до роботи і шукає роботу протягом останніх чотирьох тижнів.[2] Так, наприклад, у США безробітними, вважаються цивільні особи, що:
§ не мали зайнятості протягом тижня;
§ які почали шукати роботу протягом попередніх 4-х тижнів (звертаючись безпосередньо до наймача, за послугами державної служби зайнятості чи за допомогою до друзів);
§ особи, тимчасово звільнені чи особи, найняті на нову роботу, що повинні приступити до роботи протягом 30 днів.
У Японії безробітним вважається той, хто не працював протягом тижня, у Великобританії – хто не має роботи протягом тижня і шукає роботу протягом цього ж строку. Органами працевлаштування і статистикою розвитих капіталістичних країн не розглядаються як безробітні особи, що проживають у важких районах, де немає і не передбачається вільних робочих місць. Якщо навіть люди, що проживають у цих районах, і починали пошуки роботи, вони швидко розчаровуються. По – різному в країнах відносяться до таких категорій населення, що вперше шукають роботу і повертаються на роботу після тривалої перерви. До першої групи відноситься насамперед молодь, до другого – жінки, що залишили роботу в зв’язку з народженням і вихованням малолітніх дітей. Основний же масив безробітних – це особи, звільнені з підприємств і роботи, що мають стаж. В цю категорію в основному входять працівники, що втратили роботу внаслідок структурних змін в економіці і виробництві, закриття підприємств і установ, модернізації виробництва, переходу на нові види продукції і т.д. Серед них люди різних кваліфікацій і професій, готові працювати по своїй спеціальності на інших підприємствах, пройти перепідготовку і підвищити свою кваліфікацію.
Завантажити реферат