Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли встановлено, що особа за даних конкретних умов не тільки повинна була, а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння, тобто є обидва критерії. Закон покладає обов"язок передбачати суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто може їх передбачити.
8. Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку казусу, який виключає кримінальну відповідальність за скоєння особою діяння. Про казус може йтися тоді, коли діяння особи привели до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачати, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачати насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо, кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається.
ІV. Складна форма вини.
1. При визначенні в законі умислу (ст.8 КК) і необережності (ст.9 КК) вказується на психічне відношення винного до діяння і суспільно небезпечних наслідків.
При скоєнні діянь, описаних у законі у вигляді матеріальних складів злочинів, найчастіше суб"єктивна сторона злочину характеризується єдиною формою вини і щодо діянь, і щодо насталих наслідків. Але закон не виключає того, що відношення особи до злочинного діяння може виражатися в одній формі вини, а до наслідків - в іншій. Деякі склади злочинів сформульовані так, що особа коїть діяння навмисно, а до наслідків, які настануть, ставиться необережно. Це ї є склади злочинів зі складною (змішаною) формою вини.
Винне відношення особи до завдання тяжкого тілесного ушкодження виражається у формі умислу, адо настання смерті потерпілого - тільки у формі необережності. Особа навмисно завдає тяжке ушкодження, при цьому вона передбачає можливість настання смерті, але легковажно розраховує її відвернути, або не передбачає можливість настання смерті, але за обставинами справи повинна і могла це передбачити.
2. До злочинів зі складною формою вини можна зарахувати злочини, визнані у ст.68, 77, 89, ч.3, ст.109, ч.3, 135, 215, 218-219 КК.
V. Мотив і ціль (мета) скоєння злочину.
1. Як зазначалося, за своїм психологічним змістом вина включає інтелектуальний і вольовий моменти. Різне співвідношення цих моментів при скоєнні злочинного діяння дає підставу розрізняти намір і його види, необережність, і її види.
Діяльність людини завжди пов"язана з певним емоційним ставленням до своїх вчинків, до навколишності. Це емоційне ставлення виражається у формі почуття задоволення, радості, гніву, страху, злості, помсти і т.п. Емоційну сторону треба враховувати і при розгляді суспільно небезпечних діянь. Емоційні моменти самі по собі не є складовими частинами тієї чи іншої вини, але вони інколи можуть на неї впливати. Чітке з"ясування, під впливом яких почуттєвих мотивів особа скоїла той чи інший злочин, допомагає глибше зрозуміти характер і зміст вини особи у конкретному злочині.
2. Мотив злочину - це те внутрішнє спонукання, в силу якого коїться злочин. Мотив - це джерело дії, поведінки в цілому. У цій якості мотив завжди передує скоєнню діяння,він зумовлений певними обставинами і суб"єктивними якостями особи і відіграє неабияку роль при характеристиці та оцінці особи, що скоїла злочин, її психічного стану в момент скоєння злочину. Мотив злочину характеризує не тільки особу, а й ступінь суспільної небезпеки скоєного діяння.
3. Мотив введений до складу деяких злочинів як необхідний елемент самого складу злочину, чи як пом"якшуюча або обтяжуюча обставина. Мотив є необхідним елементом суб"єктивної сторони складц злочину в тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону як ознака даного злочину.
Коли мотив передбачений законом як обов"язкова ознака конкретного злочину, то це означає, що вказані в ньому діяння визначаються злочинними тільки в тому разі, коли вони скоєні саме з цих мотивів, а не з якихось інших. Якщо ж млтив не є обов"язковою ознакою злочину, то він не впливає на кваліфікацію.
4. При розслідуванні і розгляді справи в суді необхідно ретельно з"ясовувати, з яких мотивів скоєно злочин. Згідно із ст.64 КПК, мотив скоєння злочину є однією з обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі.
5. Мета, або ціль, злочину - це те, до чого прагне особа, яка коїть злочин. Мета близько стикається з мотивом але це не рівнозначні поняття. Так, мотивом злочинів, визначених у ст.81-861 КК, є користь, а метою - бажання протиправно вилучити майно з державних чи колективних фондів і звернути собі, або іншим на вигоду.
6.Встановлення мотиву та мети злочину має принципово важливе практичне значення. При розслідуванні злочину, розгляді кримінальної справи в суді необхідно ретельно з"ясовувати мотиви, мету скоєння злочину (ст.223, 334 КПК України). Згідно зі ст.64 КПК України, мотив злочину є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальній справі.
VI. Помилка і її вплив на кримінальну відповідальність.
1. У деяких випадках особа в силу певних обставин неправильно оцінює свою поведінку, скоєне нею злочинне діяння, насталі шкідливі наслідки.
У кримінальному праві помилкою вважається неправильне уявлення особи про юридичні чи фактичні властивості скоєного нею діяння та його наслідки. Помилкове уявлення особи може в деяких випадках за певних умов впливати на форму вини, а тим самим і на вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, яка допустила помилку.
Розрізняють юридичну і фактичну помилку.
2. Юридична помилка - це неправильне уявлення особи про юридичні властивості і правові наслідки діяння, яке вона коїть. Юридична помилка особи полягає у помилковому уявленні про те, злочинні чи незлочинні скоєні нею діяння, а також відносно характеру покарання, яке призначається за скоєний злочин.
Юридична помилка може також заключатися в помилковому уявленні особи про правомірність скоєного діяння, в той час як насправді воно визначається злочинним.
3. Фактична помилка - це помилкове уявлення особи про фактичний характер чи фактичні наслідки своїх дій. Таке помилкове уявлення може стосуватися до об"єкта посягання, коли особа направляє свої дії проти одного об"єкта, помилково маючи його за інший.
4. Для кримінальної відповідальності немає значення помилка в предметі. Якщо злочинець хотів викрасти майно свого сусіда, а вкрав майно, яке належить сусідовому родичеві, то це не має значення для кваліфікації. В обох випадках йдеться про крадіжку особистої власності.
5. Не впливає на відповідальність і так назване відхилення дії, коли особа стріляє в одну людину, а попадає в іншу. Відповідальність настає і за замах на навмисне вбивство, і за необережне вбивство.
6. Помилкове уявлення особи про наявність в її діях ознак об"Єктивної сторони складу злочину, яких насправді немає, не впливає на форму вини.
7. До різновиду помилок у характері дії належить і помилка в засобах скоєння злочину. Це ті випадки, коли особа для досягнення злочинного результату помилково використовує такі засоби, які за своїми об"єктивними властивостями не здатні забезпечити настання бажаного особою результату. В цих випадках має місце використання непридатних засобів.
Завантажити реферат