Управління витратами підприємства та їх класифікація

Для забезпечення аналітичних розрахунків необхідно вести окремий облік змінних та постійних витрат з підрахунком маржинального доходу за виробами.

Маржинальний дохід (брутто-прибуток) – різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами.

На підприємстві, при використанні системи директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск, оскільки різниця між ціною продажу та сумою змінних витрат не зникає в результаті списання постійних непрямих витрат на собівартість конкретних виробів.

За рахунок скорочення статей собівартості спрощується її нормування, облік, контроль, покращується облік та контроль умовно-постійних, накладних витрат, оскільки їх сума за даний конкретний період висвітлюється в звіті про прибутки та збитки окремим рядком, що наглядно демонструє їх вплив на величину прибутку підприємства.

З маржинального доходу покриваються загальні постійні витрати (в тому числі комерційні та адміністративні).

Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку, тому його можна розрахувати за формулою:

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

Система директ-костингу дозволяє здійснювати оперативний контроль за постійними витратами, ніж це можливо при системі повного розподілу витрат, оскільки в процесі контролю за собівартістю продукції використовуються стандартні витрати або гнучкі бюджети.

Система директ-костингу має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні:

· Маржинальний дохід, отриманий з її допомогою характеризує суму покриття по конкретних видах продукції, що дає можливість відібрати вироби з найбільшою рентабельністю та впроваджувати їх у виробництво

· Сприяє спрощенню нормування, обліку та контролю за рахунок скорочення статей витрат

· Підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про прибутки та збитки

· Дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності.

· Прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів

· Звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ-костингу, більшою мірою відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті, які складені за системою розподілу витрат між виробами

· Директ-костинг об’єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-кост і гнучкі бюджети

· На основі даних обліку сум покриття можливо приймати різноманітні оперативні рішення по управлінню підприємством: для досягнення ефективної політики цін, для визначення меж, до яких можливо зменшувати ціни залежно від ринкових чинників; з метою оптимізації асортименту випуску продукції; для встановлення доцільності прийняття додаткового замовлення за цінами нижче звичайних; для визначення оптимального розміру партії або серії деталей; з метою оптимізації завантаження виробничих потужностей

· Орієнтує облік на кінцевий результат, що досягається шляхом розрахунку сум покриття (маржинального прибутку) за кожним напрямом діяльності і в цілому по підприємству

· Дозволяє визначити суми покриття в розрізі груп виробів, центрів вдповідальності, покупців, зон реалізації

Проте система директ-костинг не позбавлена певних недоліків:

· Основні труднощі полягають у відокремленні постійних витрат. Значна частина напівзмінних витрат може розподілятись по-різному залежно від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах

· Для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку

· При переході від системи повного розподілу витрат до системи директ-костингу виникають серйозні проблеми у визначенні суми податку на прибуток

· Аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.

2.4. Порядок застосування стандарт-косту.

Стандарт-кост є самостійним методом калькулювання собівартості одиниці продукції, в основі якого лежить облік стандартних витрат.

Стандарт-кост – зазделегідь визначені або передбачені кошторисами витрати на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковуються лише те,

що повинно відбутись, а не те, що відбулося; враховується не реальне, а належне, і обгрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке тверде запровадження норм витрат матеріалів, ернергії, робочого часу, праці, заробітної плати та інших витрат, пов’язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів.

В основі системи стандарт-кост лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат:

ü Основні матерали. Стандарти на матеріали встановлюються в переважній більшості виходячи або з рівня цін, які дають на моменти розробки стандартів, або з визначення середніх цін, які будуть переважати протягом періоду використання норм

ü Оплата праці основних виробничих робітників. Стандарти ставок заробітної плати по операціях технологічного процесу часто є середніми розцінками. Найбільш придатною для практичного застосування в системі стандарт-кост є оплата всіх виробничих операцій за відрядною формою.

ü Виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація обладнання). У зв’язку з тим, що накладні витрати охоплюють багато окремих статей, стандарти накладних витрат подаються в грошовій оцінці без зазначення кількісних норм.

ü Комерційні витрати (витрати на збут, реалізацію продукції).

Відхилення між дійсними і передбачуваними витратами, що виникають у кожному звітному періоді, протягом року накопичуються і повністю списуються на фінансові результати.

Стандарт-кост – система оперативного управління і контролю за ходом виробничого процесу і витратами на виробництво, а також система аналізу причин, в силу яких утворилася різниця між стандартною та фактичною собівартістю продукції та прибутком від її реалізації.

Переваги системи стандарт-кост полягає в наступному:

1. використовується для прийняття рішень.

2. на підставі встановлених стандартів можна зазделегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про прибутки та збитки. При цій системі керівництво підприємства отримує інформацію про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення.

3. менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються зазделегідь із зазначенням нормативної величини виробничих витрат. Картка нормативної собівартості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях або замовленнях.