Своєрідність філософських ідей Сковороди зумовлює пошуки відповідної форми і в свою чергу залежить від зворотнього впливу цієї форми на їх зміст. Це робить дуже істотною проблему естетики мислителя. В органічному зв’язку з етико-гуманістичними проблемами у Сковороди перебуває естетична проблематика. Це виявляється в тому, що він ототожнює етичні і естетичні категорії, що в нього збігаються прекрасне з моральним, краса з добром, потворне з аморальним, тощо. Як і добро, краса є для нього атрибутом невидимої матерії, її доцільності та довершеності, тоді як зовнішня краса конечних речей – це лише примарна тінь, що сама по собі не дає насолоди. Cаме тому він схильний визнавати передусім красу нерукотворної, незайманої природи з її ритмами і пропорціями й ідеалістично заперечувати красу природи, перетвореної людиною відповідно до своїх потреб. У людському житті він також вважає прекрасними ті вчинки, які відповідають природним нахилам людини, смішними – прояви несродності.
Досягнення добра, блага є основою всіх людських вчинків, і тому те, що справді корисне для людини, є бажаним для неї, а отже, і прекрасним. Користь з красою, а краса з користю, на думку Сковороди, неподільні; їх єдність і є джерелом людського щастя. Краса органічно пов’язана з добротою, тому, твердить Сковорода, “доброта живе в одній красі”. Це й зумовило ототожнення в його світогляді семантики добра і краси.
Розуміння мистецтва у нього закономірно випливає з теорії “сродності”. Справжня цінність художніх творів, на думку Сковороди, полягає у тому ж, що й цінність життєвих явищ: “Опера, книга, песня и жизнь не от долготи, но от благолепия и доброты цену свою получает”. Важливою ознакою справжнього мистецтва є почуття любові. На його переконання, ніщо не потребує такої внутрішньої свободи, як мистецтво: неспорідненість вбиває будь-яке “художество”. Для живопису і для музики, як і для всякого іншого мистецтва, необхідні природні здібності. Що ж до навчання і вправ, то вони здатні тільки вдосконалити талант. Якщо ж немає природної основи, покликання, то ніяке навчання не принесе бажаних і сподіваних результатів.
Визначаючи мистецтво з погляду спорідненої праці, Сковорода робить висновок, що справжньому митцеві насолоду приносить не слава, а сама праця над твором, яка солодша за славу.
На думку Сковороди, і філософія, і мистецтво повинні служити справі самопізнання людини. Якщо мистецтво втрачає цю мету і перетворюється на самоціль, то воно втрачає все.
У своїх філософських трактатах Сковорода, насамперед, намагався розкрити трагічні суперечності життя і смерті, добра і зла. У своєму ставленні до світу він спирався не стільки на аналіз соціального середовища, скільки на осмислення гуманістичної сутності суперечностей людини і світу, протилежних начал у самій людині.
Зміст вчення, спосіб мислення і стиль творчості Сковороди багато в чому були залежні від застарілих традицій тогочасної епохи і тому мають риси історичної обмеженості. Це було значною мірою пов’язано з існуючими релігійними традиціями. Але разом з тим він відбиває прогресивні ідеали своєї доби, є засновником нового філософського вчення, також послідовником передових педагогічних поглядів, слідуючи яким можна досягти заповітної мрії філософа — виховання гармонійно розвиненої людини і створення ідеального, з точки зору Сковороди, суспільства.
Література
1. Григорій Сковорода. Твори в 2 т. Український науковий інститут Гарвардського університету. Інститут літератури ім. Шевченка НАНУ, м. Київ, Обереги, 1994.
2. Багалій Д. Український мандрований філософ — Григорій Сковорода. Київ. АТ “Обереги”, 1993.
3. ГоловакаІ.П.,Стогній І.П. “Філософ-гуманіст Г.С. Сковорода”. Київ. “Наукова думка”, 1972.
4. Іваньо І.В. “Про стиль філософських творів Г.С. Сковороди”. - У кн. “Григорій Сковорода — 250. Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження”. Київ, “Наукова думка”, 1975.
5. Ісаєвич Я.Д. “З історії викладання філософії на Україні (XVI-XVIII ст.) — У кн. “Від Вишенського до Сковороди”, Київ, “Наукова думка”, 1972.
6. Маковець Л.І. “Григорій Сковорода. Біографія”. Київ, “Наукова думка”, 1975 р.
7. Нічик В.М. “З історії вітчизняної філософії кінця XVII — початку XVIII ст.”. Київ, “Наукова думка”, 1978 р.
8. Тарасенко М.Ф. “Історія філософії України”. Київ, “Наукова думка”, 1994 р.
9. Козуля О.Я. “Києво-Могилянська академія”. Київ, “Наукова думка”, 1991.
10.Шинкарук В.І. “Філософія Григорія Сковороди”. Київ, “Наукова думка”, 1972 р.
[1] Голубєв С.Т. “ История Киевской духовной академии”
с. 80, 81.
[2] Кашуба М.В. “З історії боротьби проти унії”, с.30
[3] Франко І.Я. “План викладів історії літератури руської”// Радянське літературознавство, 1958, №3, с. 125.
Завантажити реферат