Щоб піднятися на іще більш високий щабель розуміння тих чи інших явищ, а до того усвідомити помилковість існуючої картини світу і перебороти "тяжіння" усталених уявлень, потрібна все більша "друга космічна швидкість" і, як наслідок, все більш ефективне "пальне", головними компонентами якого в даному випадку служать відкриття нових незвичайних фактів, явищ, закономірностей та все більш глибокий аналіз і перевірка уже існуючих теорій, аж до ревізії їх основ.
Звідси можна зробити висновок, що з розвитком науки революційні потрясіння в тій ідейній атмосфері, яка нею ж виробляється її ж і живить. В науковій картині світу вони хоча і залишаються неминучими, проте стають все більш важко здійсненними, так як означають прорив у все більші глибини розуміння навколишньої дійсності.
Що стосується останнього питання чи можна і потрібно вчитися в історії, то відповідь на нього дає сама історія розвитку знань. Згадаємо, шо Коперник прямо опирався на ідеї давньогрецьких негеоцентристів піфагорійців, а, можливо, і геліоцентристів (Арістарха Самосського). Могутній стимул до пошуків числових закономірностей, що лежать в основі наукової картини світу, одержав від піфагорійців Кеплер. Галілей йшов до вершин своєї нової механіки, створюючи науку про рух в мисленних спорах з Арістотелем. Бруно ввібрав в себе мудрість не тільки античних натурфілософів, а й філософські роздуми східних мудреців і своїх більш близьких попередників епохи Відродження (Миколая Кузанського). А багато раніше європейських геліоцентристів (в Х столітті) великого вченого Середньої Азії Біруні надихнули на свої нетрадиційні в епоху геліоцентризму висловлювання (про можливу будову планетної системи з рухомою Землею) ідеї великого індійського філософа Брахмагупти про рухомість Землі, про тяжіння, про зміни Всесвіту в цілому . На плечі "гігантів" своїх багаточисленних попередників опирався Ньютон, який, крім створення строгої математичної фізики, багато роздумував над "всесвітніми" екстраполяціями її законів над проблемами картини світу.
Не таким прямолінійним і явним був зв'язок ідей Ейнштейна з історичним досвідом людства. На перший погляд на чисто інтуїтивному рівні виникла його геніальна по простоті та сміливості ідея для розв'язання усіх протирічь, що накопилися до кінця ХІХ початку ХХ століття, взагалі відказатися від розуміння як абсолютних сутностей простору, часу, маси, системи відліку. В дійсності в цьому кроці знайшов своє граничне узагальнення весь історичний досвід осмислення навколишнього світу: древній принцип відносності руху і принцип відносності Галілея, доповнений Пуанкаре, перші здогадки Арістотеля про глибокий зв'язок між властивостями простору і матерії, проблемі, яку знову відродив в ХІХ ст. Г.Ріман, що поставив в своїй узагальненій геометрії питання про причину метричних властивостей простору. В світлі цих фактів розкривається ще більш глибокий зміст наукової революції Ейнштейна: він не тільки розгромив ньютоніанську картину світу, але й розкрив істинний зміст зв'язку матерії і простору зв'язку, який вперше знайшов відображення в геніальних здогадках Арістотеля.
І навіть, здавалось би, зовсім не мавший в минулому історичних коренів революційний ривок Фрідмана до картини нестаціонарного в цілому Всесвіту міг так швидко перетворитися із чисто математичного рішення в майже основний елемент нової фізико-космологічної картини світу тільки в обстановці історичної ідеї наскрізь еволюційного в своїх частинах Космосу.
Висновки
Таким чином, наукова картина світу це наслідок історичного досвіду пізнання дійсності. Вона направляє дослідження та інтерпретацію їх результатів на протязі довгих періодів часу. По суті, вона заставляє дослідника не стільки свідомо вчитися у історії, скільки підневільно рухатися в руслі певних ідей, постулатів, загальних уявлень, інакше в руслі здорового глузду, з точки зору даної історичної епохи. Таким чином відомий афоризм про те, що ніхто не вчиться у історії, швищше відображає людську самовпевненість, ніж дійсний стан речей. Разом з тим, не можна не згадати, що свідомий інтерес до істинної історії ідей збагачувало великих мудреців минулого та допомагало їм знайти правильний шлях в кризових ситуаціях в науці.
Література
1. Чолпан П.Ф. Курс физики. Методологические и философские вопросы.Киев: Выща школа, 1990.
2. Готт В. С. Философские вопросы современной физики. М.: Высш. шк., 1972.
3. Еремеева А.И. Астрономическая картина мира и ее творцы. М.: Наука , 1984.
4. Планк М. Единство физической картины мира. М.: Наука, 1966.
Завантажити реферат