Отже, звичайний вексель є знаряддям комерційного кредиту здатний здійснювати надзвичайно важливі функції. В сучасних умовах на фондовому ринку України обертаються лише товарні векселі. Вони можуть виписуватися будь-якими суб'єктами підприємницької діяльності для оформлення торгових угод, можуть бути короткостроковими, з двома і більше підписами, можуть прийматися банками до обліку або у заставу як забезпечення наданих клієнтам позичок. Особливо це важливо в умовах так званої лібералізації цін, коли монопольне ціноутворення на сировину, матеріали й енергоносії зробило продукцію переважної більшості підприємств неконкурентоздатною й зумовило втрату оборотних коштів. Застосування вітчизняними товаровиробниками комерційних векселів здатне усунути заборгованість підприємств і надати простір для розвитку продуктивних сил. Адже комерційний вексель найкраще виконує роль оперативного і досить мобільного платіжно-розрахункового засобу. За його допомогою товаровиробники можуть перерозподіляти значні фінансові кошти у виробництві, обігу та споживанні без застосування прямої грошової готівки чи банківського кредитування. Розвиток товарно-грошових відносин зумовив появу й інших форм векселів. Зокрема, поширення комерційних векселі надаваних приватними і юридичними особами в процесі господарської діяльності, послужило для банків важлива поштовхом для початку виписування своїх власних векселів, щ набули назви "банкноти" або "банківського кредитного квитка] З часом виникла форма фінансового векселя, за яким не стоїть конкретна товарна угода і який лише оформляє міжбанківські боргові відносини. Фінансові векселі виписуються лише банками. В залежності від строків утримання, вони здатні приносити їхнім власникам певний процентний доход. Прагнучи диверсифікувати джерела своїх доходів і розширити перелік надаваних послуг, комерційні банки в ринкових умовах здійснюють їхню емісію. До цього ж прагнуть і українські банки. Вже ряд комерційна банків, у тім числі й Дніпропетровський "Приватбанк", заявили про своє бажання взяти участь у емісії та підтриманні обігу таких векселів. Але цьому намагаються протистояти деякі обласні управління НБУ, наприклад, у м. Донецьку, що надіслали місцевий комерційним банкам лист, у якому заперечують їхнє право на емісію власних векселів, що не передбачає обмеження подібний дій. Таке своєрідне тлумачення вексельного законодавства, є не лише свідченням недосконалості українського законодавства, сі й грубим запереченням міжнародного законодавства, яке визнано Україною як членом Світової торговельної організації.
Особливою формою векселя є також казначейські векселі — цінні папери, що перебувають в обігу від імені юридичних осіб, щоб забезпечити їм короткострокове чи середньострокове фінансування. Казначейські векселі, що виписуються на пред'явника, переважно фіксують зобов'язання уряду і продаються від його імені банкам, іншим кредитних.
установам і корпораціям з метою отримання готівки для покриття поточного бюджетного дефіциту. Під заставу комерційних векселів комерційні банки можуть отримати кредит у Національному банку (операція переобліку векселів).
В умовах сучасної ринкової економіки векселі стали:
а) об'єктом купівлі-продажу;
б) формою інвестування капіталу на короткий строк з метою отримання доходу, тобто перетворилися в особливий вид цінних паперів у повному фінансовому розумінні цього терміна.
Отже, вексель є одночасно і строковим письмовим борговим зобов'язанням векселедавця перед векселедержателем, і цінним папером, роль якого в нормалізації економічної ситуації в Україні невпинно зростає. Закон "Про цінні папери і фондову біржу" дає таке визначення: "Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)".
Як особливий різновид цінних паперів векселі стали формою застави (забезпечення) при отриманні банківської позички. Якщо ж векселедавцем є банк, який користується достатньою довірою, то його вексель усі охоче беруть як гроші. В цьому суть банкноти.
У сучасних умовах банківський квиток (банкнота), як управило, є борговим зобов'язанням на значну суму, яке виписується уповноваженим національним (центральним) банком, що зобов'язується сплатити вказану суму в справжніх грошах у будь-який час. Саме в цьому полягає головна відмінність банкнот від паперових грошей. На відміну від банкнот паперові гроші випускає держава, силою закону зобов'язуючи своїх громадян (Приймати ці гроші. Банкноти приймаються й тому, що їхні власники упевнені, що у будь-який час зможуть обміняти їх на справжні гроші. З середини XIX ст. держава обмежила право випуску банкнот лише одним банком, що називається емісійним, а значні прибутки від емісії перейшли до державної казни. Таке право в Україні належить лише Національному банку України.
Однак, коли в періоди воєн та інфляції державам додатково потрібно багато коштів на покриття витрат, то вони покривають їх друкуванням надлишкової маси банкнот. Внаслідок цього банкноти стали швидко знецінюватися. Нині банкноти значною мірою перетворилися в один з різновидів паперових грошей.
Місце НБУ в регулюванні обороту векселів.
Вексельний оборот — історична категорія. Він виник на основі певного рівня розвитку ринкових відносин. У процес вдосконалення він набув форми своєрідного способу розрахунків на умовах відстрочки платежів. Економічна суть вексельного обороту полягає: а) в наданні більшої гнучкості грошовому оборотові; б) у прискоренні розрахунків за товари і послуги; в) розширенні можливостей кредитування; г) у створенні однієї з організаційних форм комерційного кредиту.
У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють комерційні банки та їхні вексельні операції. В умовах загальної недовіри до державних цінних паперів намір НБУ пожвавити ринок банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різновиду цінних паперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для започаткування вексельного обороту.
Як і передбачено Женевською вексельною конвенцією № 358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банки мають право:
а) емітувати векселі;
б) виступати векселедавцями простого векселя;
в) акцептантами переказного векселя;
г) виступати одночасно векселедавцями і акцептантами переказного векселя;
д) векселедавцями переказного векселя, який заперечує можливість його пред'явлення для акцепту; І
е) векселедавцями неакцептованого переказного векселя. До цього слід додати й можливість включати власні векселі комерційних банків у загальний розрахунок суми обов'язкових резервів, що підлягають депонуванню у Національному банку України. Перевагою такого резервування є те, що обов'язкові відрахування до резервних фондів поміщаються на безпроцентних! рахунках НБУ, отже, не приносити доходу комерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який формує частину обов'язкових резервів і водночас приносить дисконтний доход