Зміст
Вступ
I. Сутність та призначення міжнародних банківських розрахунків
II. Види міжнародних розрахунків:
- Відкритий рахунок
- Документарне інкасо
- Документарний акредитив
- Авансовий платіж
- Банківський переказ
- Розрахунки з використанням векселів і чеків
- Розрахунки кредитними картками
- Валютний кліринг
III. Недоліки та переваги окремих видів міжнародних розрахунків
Заключення
Список літератури
I. Сутність та призначення міжнародних банківських розрахунків
Поява і подальші зміни в міжнародних розрахунках пов'язані з розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і обміну. В них відбивається відокремлена форма руху вартостей в міжнародному обігу через неспівпадання періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленості ринків збуту. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі за товари і послуги, а також по некомерційнім операціям, кредитам і руху капіталів між країнами.
Міжнародні розрахунки - регулювання платежів по грошовим вимогам і зобов'язанням, що виникають в зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн, а також між урядами цих країн. Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, із іншого - щоденну практичну діяльність банків по їх проведенню. Найбільший обсяг розрахунків здійснюється безготівковим шляхом, шляхом записів на рахунках банків. При цьому провідну роль в міжнародних розрахунках відіграють великі банки. Міра їх впливу на міжнародні розрахунки залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. Для здійснення розрахунків банки використають свої закордонні відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, що супроводжуються відкриттям рахунків "лоро" (іноземних банків в даному банку) і "ностро" (даного банка в іноземних).
Кореспондентські угоди визначають порядок розрахунків, розмір комісії, засоби поповнення витрачених коштів. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури і термінів майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. З метою одержання понад високого прибутку банки прагнуть підтримувати на рахунках "ностро" мінімальні рештки, воліючи розміщати валютні активи на світовому ринку позичкових капіталів, в тому числі на євроринку. Діяльність банків в сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється їх національним законодавством, із іншого - визначається практикою, що існує у вигляді встановлених правил і звичаїв або закріплюється окремими документами.
З давніх давен в поточних міжнародних розрахунках використалися національні кредитні гроші провідних країн. До першої світової війни перевідні векселя ( тратти ), виписані в фунтах стерлінгів, обслуговували 80% міжнародних розрахунків. Внаслідок нерівномірності розвитку країн частка фунта стерлінгів в міжнародних розрахунках упала до 40% в 1948 р. і 5% на початку 90-х років, а долару США зросла (майже до 75% в 1982 р.). а після цього знизилася до 55% в першій половині 90-х років, оскільки німецька марка, японська ієна, швейцарський франк і інші провідні валюти стали також використатися як міжнародні платіжні засоби. Із 70-х років новим явищем стало використання міжнародних розрахункових валютних одиниць : СДР - здебільшого в міждержавних розрахунках і особливо ЕКЮ - в офіційному і приватному секторі як валюти ціни і валюти платежа.[1]
Отже, історична закономірність розвитку платіжно-розрахункових відносин підпорядкована принципу витіснення золота кредитними грошами не тільки із внутрішніх, але і міжнародних розрахунків. Характерно, що навіть в період панування золотого стандарту золото служило лише засобом погашення пасивного сальдо платіжного балансу. Зі скасуванням золотого стандарту і припиненням розміну кредитних грошей на жовтий метал необхідність оплати золотом міжнародних зобов'язань пропала. Проте золото використовують як надзвичайні світові гроші при непередбачених обставинах ( війни, економічні кризи та ін.) або коли інші можливості вичерпані. Наприклад, в роки другої світової війни більшість міжнародних платежів проводилася стандартними зливками. Після війни сальдо по багатосторонньому клiрiнгу (Європейська платіжна спілка 1950-1958 рр.) погашалося золотом (спершу 40%, із 1955 р. - 75%). В сучасних умовах країни при надзвичайній ситуації використовують продаж частини офіційних золотих запасів на валюти, в яких виражені їх міжнародні зобов'язання по зовнішньоторговим контрактам і кредитним угодам. Отже, зараз золото використовується в міжнародних розрахунках опосередковано через операції на ринках золота. Переважне використання національних валют в міжнародних розрахунках підсилює залежність їх ефективності від курсових коливань, економічної і валютної політики країн-емітентів цих валют.
Стан міжнародних розрахунків залежить від ряду чинників:
à економічних і політичних відносин між країнами;
à валютного законодавства;
à міжнародних торговельних правил і звичаїв; банківської практики;
à умов зовнішньоторгових контрактів і кредитних угод.
Найбільш складними і вимагаючими високої кваліфікації банківських робітників є розрахунки по міжнародним торговельним контрактам. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія одержання платежа, сума видатків, зв'язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторгові партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і після цього закріплюють їх в контракті. При складанні валютно-фінансових і платіжних умов контрактів звичайно проявляється неспівпадання інтересів експортера, що прагне одержати максимальну суму валюти в найкоротший термін, і імпортера, зацікавленого в виплаті найменшої суми валюти, прискоренні одержання товару і відстрочці платежу до моменту кінцевої реалізації. Вибір валютно-фінансових і платіжних умов угод залежить від характеру економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, а також від традицій і звичаїв міжнародної торгівлі цим товаром.
Міжурядові угоди влаштовують загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторгових контрактах чітко формулюються докладні умови. ці умови включають такі основні елементи:
à валюта ціни;
à валюта платежа;
à умови платежа;
à засоби платежа;
à форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.
Валюта ціни. Від вибору валюти ціни і валюти платежа ( крім рівня ціни, розміру процентної ставки по кредиту ) залежить в певній мірі валютна ефективність угоди. Експортні і імпортні контрактні ціни - різні і залежать від додаткових видатків, що включаються в них по мірі просування товарів від експортера до імпортера:
Завантажити реферат