Коефіцієнт оборотності розраховується по формулі:
Коб = D / Фоб,
де D - річна сума доходів підприємства,
Фоб - сума оборотних коштів.
Інакше кажучи, число оборотів визначає обсяг продукції у вартісному вираженні, що випускається на 1 грн оборотних коштів.
Термін обороту (оборотність) розраховується по формулі:
Tоб = Дк/Коб
де Дк - кількість календарних днів у періоді.
Оборотність можна визначити як по всій сумі оборотних коштів, так і по кожній її частині. Для розрахунку числа оборотів кожного елемента оборотних коштів необхідно установити відношення суми витрати по відповідній статті витрат на виробництво до фактичної суми по даній статті оборотних коштів. Термін обороту буде дорівнювати відношенню числа днів за даний період до числа оборотів. Власне кажучи він являє собою запас у днях даного елемента оборотних коштів.
Тривалість одного обороту оборотних коштів у днях (О) обчислюється по формулі:
О = З/(T/Д) ,
де З - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату);
Т- обсяг товарної продукції;
Д- число днів у розглянутому періоді.
Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання оборотних коштів.
Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності оборотних коштів (Ко), обчислюється по формулі:
Ко = З/Т
Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються оборотні кошти.
Коефіцієнт завантаження коштів в обороті(Кз), зворотний коефіцієнту оборотності, визначається по формулі:
Кз = Т / З
Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків оборотних коштів.
Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.
Підприємства, що працюють на принципі комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову й оперативну самостійність для того, щоб вести справи рентабельно і нести відповідальність за прийняті рішення. У цих умовах зростає необхідність визначення потреби підприємств у власних оборотних коштах, що грають головну роль у нормальному функціонуванні підприємств.
Визначення потреби підприємства у власних оборотних коштах здійснюється в процесі нормування, тобто визначення нормативу оборотних коштів.
Метою нормування є визначення раціонального розміру оборотних коштів, що відволікаються на певний строк у сферу виробництва і сферу обігу.
Вітчизняна практика нормування оборотних коштів на промислових підприємствах заснована на ряді принципів.
Потреба у власних оборотних коштах для кожного підприємства визначається при складанні фінансового плану. Таким чином, величина нормативу не є величиною постійної. Розмір власних оборотних коштів залежить від обсягу виробництва, умов постачання і збуту, асортименту виробленої продукції, застосовуваних форм розрахунків.
При численні потреби підприємства у власних оборотних коштах необхідно враховувати наступне: власними оборотними коштами повинні покриватися потреби не тільки основного виробництва для виконання виробничої програми, але і потреби підсобного і допоміжного виробництв, житлово-комунального господарства й інших господарств, що не відносяться до основної діяльності підприємства і не складаються на самостійному балансі, капітального ремонту, здійснюваного власними силами. На практиці часто враховують потребу у власних оборотних коштах тільки для основної діяльності підприємства, тим самим занижуючи цю потребу.
Нормування оборотних коштів здійснюється в грошовому вираженні. В основу визначення потреби в них покладений кошторис витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) на планований період. При цьому для підприємств із несезонним характером виробництва за основу розрахунків доцільно брати дані IV кварталу, у якому обсяг виробництва, як правило, найбільший у річній програмі. Для підприємств із сезонним характером виробництва - дані кварталу з найменшим обсягом виробництва, оскільки сезонну потребу в оборотних коштах забезпечують короткострокові позички банку.
Для визначення нормативуприймається в увагу середньодобова витрата нормованих елементів у грошовому вираженні. По виробничих запасах середньодобова витрата розраховується по відповідній статті кошторису витрат на виробництво: по незавершеному виробництву - виходячи із собівартості валової чи товарної продукції; по готовій продукції - на підставі виробничої собівартості товарної продукції.
У процесі нормування встановлюються приватні і сукупні нормативи. Процес нормування складається з декількох послідовних етапів:
I. Спочатку розробляються норми запасу по кожнім елементі нормованих оборотних коштів. Норма - це відносна величина, що відповідає обсягу запасу кожного елемента оборотних коштів. Як правило, норми встановлюються в днях запасу й означають тривалість періоду, забезпеченого даним видом матеріальних цінностей. Наприклад, норма запасу складає 24 дня. Отже, запасів повинне бути рівно стільки, скільки забезпечить виробництво в протягом 24 днів.
Норма запасу може встановлюватися у відсотках, у грошовому вираженні до визначеної бази.
Норми оборотних коштів розробляються на підприємстві фінансовою службою за участю служб, зв'язаних з виробничою і постачальницько-збутовою діяльністю.
II. Далі, виходячи з норми запасу і витрати даного виду товарно-матеріальних цінностей, визначається сума оборотних коштів, необхідних для створення нормованих запасів по кожнім виді оборотних коштів. Так визначаються приватні нормативи.
III. І нарешті, розраховується сукупний норматив шляхом додавання приватних нормативів. Норматив оборотних коштів являє собою грошове вираження планованого запасу товарно-матеріальних цінностей, мінімально необхідних для нормальної господарської діяльності підприємства.
Застосовують наступні основні методи нормування оборотних коштів:
- Метод прямого рахунка. Цей метод полягає в тому, що спочатку визначається величина авансування оборотних коштів у кожен елемент, потім їхнім підсумовуванням визначається загальна сума нормативу.
- Аналітичний метод. Він застосовується в тому випадку, коли в планованому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи підприємства в порівнянні з попереднім. У цьому випадку розрахунок нормативу оборотних коштів здійснюється збільшено, з огляду на співвідношення між темпами росту обсягу виробництва і розміру нормованих оборотних коштів у попередньому періоді.
- Коефіцієнтний метод. При цьому методі новий норматив визначається на базі старого шляхом внесення в нього змін з урахуванням умов виробництва, постачання, реалізації продукції (робіт, послуг), розрахунків.
На практиці найбільш доцільне застосування методу прямого рахунка. Перевагою цього методу є вірогідність, що дозволяє зробити найбільш точні розрахунки часток і сукупного нормативів. До часток відносяться нормативи оборотних коштів у виробничих запасах: сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, що комплектують виробів, палива, тари, МШП, запасних частин; у незавершеному виробництві і напівфабрикатів власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; готових виробах. Особливість кожного елемента визначає специфіку нормування.
Завантажити реферат