Столипінська реформа

План

Вступ

1. Передумови проведення реформи.

2. Аграрна реформа

3. Наслідки реформи

Висновок

Література

Проблема реформування нашої держави в більшій чи меншій степені хвилює майже кожного громадянина країни. Питання подолання перехідного періоду визивають палкі суперечки у провідних економістів країни, і не тільки.

Як вивчити, зрозуміти з усією відповідальністю реформаторський курс сьогоднішнього уряду країни?

Вже давно відомо, що реальні результати реформ, як і найбільш об’єктивні їх оцінки, з’являються не відразу, а тільки через деякий проміжок часу. І тому всі труднощі їх порозуміння випливають в період, коли реформи тільки починаються, тільки набирають темп.

Між тим історичний досвід представляє собою невичерпне джерело цінної інформації: економічно-історичних прикладів. Якщо мова йде про реформаторську діяльність, то можна з впевністю говорити, що на основі цих прикладів можливо вдеякій мірі наблизитися до розуміння сучасних реформ, а у деяких випадках і передбачити, спрогнозувати принциповий напрям їх розвитку у майбутньому. Тут доречно додати, що на жаль, цінний історичний досвід інколи залишається непотрібним: ми знову повторюємо помилки минулого, щоб наші нащадки в свою чергу своєчасно «забули» про наші помилки. Хочеться вірити, що економічний досвід минулого все ж таки буде максимально використаний.

Тема данної роботи дуже добре висвітлена наукою, причому дуже широко. Інтерес до реформаторів минулого підвищений в зв’язку з невдачами (хочеться вірити - тимчасовими) реформаторів сучасності.

Передумови проведення реформи.

В кінці ХІХ ст. позитивний потенціал реформ 1861р. в Російській імперії був частково вичерпаний, а частково випещений контрреформаційним курсом консерваторів після загибелі імператора Олександра ІІ в 1881р., і тому настала потреба в новому циклі реформ.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. потреба в прискоренні капіталістичного розвитку стала проявлятися особливо гостро. Після 60-х рр. буржуазні відносини розвинулися до того необхідного рівня, що справа дійшла до відкритого протистояння феодальної і капіталістичної систем. Цей конфлікт не міг бути нерозв’язаним.

В економічній політиці царизму кінця ХІХ-початку ХХ ст., було немало сильних сторін, верхи часто не зовсім вірно оцінювали реальну соціально-політичну, економічну ситуації в суспільстві, і тому робили невиправні помилки. В ті роки Росія впевнено захоплювала позиції на ринках Далекого і Середнього Сходу, витісняючи своїх конкурентів, про що свідчив промисловий під’єм 90-х років.

Головною причиною промислового зростання 90-х років, з’явилася економічна політика уряду, однією із складових частин, якої стало встановлення митних податків на ввозимі в Російську імперію товарів і одночасне усунення перешкод на шляху проникнення в країну іноземного капіталу. Ці заходи, за думкою їх ініціаторів повинні були позбавити молоду російську промисловість від пагубної конкуренції, і тим самим сприяти її розвитку, якому допомагали іноземні інвестиції.До речі, що по цілому ряду причин, особливістю саме російської крупної буржуазії була готовність піти на будь який компроміс з сучасністю, і тобто, відповідною йому феодально соціально-економічною базою. Влада йшла на перетворення в суспільстві і державі із міркувань збереження монархії, династії, посилення своїх позицій.

Пожвавлення в промисловості супроводжувалося жвавим будівництвом залізниць. Уряд вірно оцінив значення залізничних шляхів для майбутнього економіки і не жалів грошей для розширення їх мережі. Залізниці зв’язали багаті сировиною окраїни імперії з промисловими центрами, індустріальні міста і сільскогосподарські губернії - з морськими портами.

Промислове зростання було підкріплене добрими врожаями в період за останні роки.

Він тривав декілька років і проходив дуже інтенсивно. Особливо високими темпами розвивалася важка промисловість, яка виробляла майже половину всієї промислової прподукції в її вартісному вираженні. За загальним обсягом продукції важкої промисловості Росія увійшла в число перших країн світу.

Так Україна була одним з найбільших розвинених в економічному відношенні регіонів Російської імперії. В ній відбувалися важливі соціально-економічні зрушення. Тут склалися такі великі промислові центри загальноросійського значення, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукробуряковий район. Розвиток перомисловості в Росії й на Україні у цей період визначався ростом великого капіталу, який все глибше проникав у всі галузі економіки. Швидкими темпами розвивалася велика капіталістична промисловість, зріс приплив іноземного і вітчизняного капіталу. В результаті інтенсивних процесів концентрації і централізації капіталу утворювалися великі монополістичні об’єднання, які відігравали деделі більшу роль в економічному житті країни.

Водночас розвиток капіталізму в промисловості відбувався в умовах збереження залишків феодалізму на селі: поміщицького і селянського землеволодіння.

Еволюція земельних відносин на початку ХХ ст. відбувалась в умовах боротьби двох напрямків розвитку капіталізму в сільському господарстві. Домінуючим був прусський, тобто буржуазно-поміщицький, тип аграрної революції.

Суперечності між розвинутою капіталістичною промисловістю і середньовічними пережитками в сільському господарстві царський уряд намагався пом’якшити шляхом організації державного ринку збуту.

Однак ця політика залишалась внутрішньо суперечливою. І не тільки тому , що в ній переважали адміністративні заходи і недооцінювалось значення приватного підприємництва. Головне полягало в тому, що самому курсу уряду не доставоло збалансованості між потребами промисловості і сільського господарства. Чергова спроба піти від реформ за допомогою «маленької переможної війни» з Японією не тільки не вдалася, але й привела до «революційної безодні».

1905-1907рр. з усією очевидністю показали невирішенність аграрного питання та інших питаннь Російської Імперії.

Відомо, що диспропорція між політичною надбудовою і базисом (соціально-економічними відносинами) неминуче приводить до кризи, яскраво вираженному протиріччю, яке може слугувати причиною революції.

З точки зору сучасності, існували три шляхи для вирішення тієї ситуації, що склалася:

1. Продовження революції знизу, що представлялося дуже реальним на той час.

2. Контрреволюція зверху, - в якійсь степені вона здійснилась, переворот, розформування ІІ Державної Думи, але більшого влада собі не дозволила, крім нового виборного закону, який збільшив представництво в Думі великих землевласників, і представників буржуазії.

3. При загрозі революційних виступів знизу і більш чим незначним успіхам контрреволюції зверху, робиться спроба піти по третьому шляху - початку економічних реформ. Зрозуміло, що мова йде про реформи Столипіна, які Ленін визначив як другий крок Росії до буржуазної монархії.