Отже, приріст продукції землеробства в майбутньому можливий тільки за рахунок підвищення родючості ґрунтів. Продуктивність орних земель територіальне диференційована, тому для оцінки їх використовують земельний кадастр, який містить дані про економічну родючість ріллі. Критерієм останньої вважають кількість розрахункової вартості валової продукції на одиницю, посівної площі. Для одержання розрахункових показників застосовують метод добору типових господарств з кожного сільськогосподарського типу земель. Цей показник у межах окремих районів досить диференційований.
Найбільш дійовим засобом поліпшення родючості землі й збільшення виробництва сільськогосподарської продукції є меліорація. Нині площа меліорованих земель становить 5,9 млн га (або 14 % площі сільськогосподарських угідь), на них виробляють понад 20 % продукції землеробства. На осушених і зрошуваних землях вирощують 58 % овочів, 27 % плодів, ягід і винограду, 18 % кукурудзи на зерно і 12 % озимої пшениці. Економічна ефективність здійснення меліорації не викликає сумніву. Підвищення урожайності на меліорованих землях характерне для всіх сільськогосподарських культур.
В Україні вже сформувалися Поліський гідромеліоративний комплекс, основними завданнями якого є ліквідація надмірного заболочення і перезволоження земель, і Степовий, що має забезпечити посушливі райони водою завдяки зрошувальній меліорації земель.
Інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва повинен супроводитися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Однак формування і функціонування АПК відбуваються в умовах загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки у колгоспах та радгоспах деяких областей і особливо низових адміністративних районів, зростає дефіцит робочої сили. Так, за останні роки середньорічна чисельність працівників колгоспів, радгоспів, міжгосподарських та інших сільськогосподарських підприємств зменшилася майже на ЗО %. Потреба у сільськогосподарських працівниках за рахунок механізації праці, удосконалення її організації та інших факторів скорочується повільніше, що погіршує забезпечення господарств робочою силою. Разом з тим цей процес територіально диференційований. Якщо в 1985 р. кожні 100 га сільськогосподарських угідь в колгоспах зони Карпат обслуговувало в середньому понад 32 колгоспники, на Поліссі - 17, в Лісостепу - 16, то в Степу - трохи більше ніж 10. Отже, збільшувати обсяги виробництва трудомісткої сільськогосподарської продукції в степовій зоні при існуючому рівні механізації праці та реальних витратах робочого часу нераціонально.
Однією з найголовніших проблем аграрної реформи на сучасному етапі є пошук шляхів перетворення землі на об'єкт справді раціонального господарювання і закріплення її за конкретним зацікавленим господарем. У земельному законодавстві України передбачено право на вічну оренду з метою ефективного господарювання і передачу її у спадщину.
Процес реформування аграрних стосунків в Україні відбувається як роздержавлення власності, формування якісно нових структур, які ґрунтуються на різних формах власності, на розвитку підприємництва і конкуренції на продовольчому ринку.
Література
1. РПС за редакцією Качана Є.П.
2. РПС за редакцією Ковалевського В.В.
3. Территориальная организация АПК под редакцией Паламарчука М.М.
Завантажити реферат