Суттю проблеми забруднення є те, що економісти називають зовнішніми, або побічними, ефектами. Це — ті наслідки дій, які не беруться до уваги людьми, що їх здійснюють, і тому не впливають на їхні рішення.
Забруднення може мати найрізноманітніші прояви: сажа на підвіконні, яку викидають димові труби найближчих фабрик; нафта, що забруднює пляжі; шум літаків поблизу аеропортів тощо. Вплив витрат переливу, або побічних витрат, на розподіл ресурсів, зображений на мал. 1. Коли виникають витрати переливу, тобто коли виробники перекладають частину своїх витрат на плечі населення, витрати виробництва знижуються. Іншими словами, крива пропозиції не включає всіх витрат, які тісно пов'язані з виробництвом товару.
Таким чином, крива пропозиції виробника Пр занижує загальний обсяг витрат виробництва, а тому розміщена правіше за криву пропозиції, яка включала б усі витрати Пр1. Забруднюючи навколишнє середовище, тобто створюючи витрати переливу, підприємство несе менші витрати виробництва і його пропозиція відповідає кривій Пр. У результаті, як видно на мал. 1, рівноважний обсяг продукту Обр більший за його оптимальний обсяг Обо. Тобто ресурси надходять у надмірній кількості у виробництво саме цього товару.
Для врегулювання проблеми непропорційного розподілу ресурсів, пов'язаної з витратами переливу, а також для трансформації витрат переливу у внутрішні витрати виробництва уряд має вжити відповідні заходи, які проявляються у законодавчих актах і особливих податках.
Держава покликана прийняти такі закони, які б заборонили або обмежили забруднення. Подібне законодавство змушує потенційних забруднювачів нести видатки, пов'язані :і надійним знищенням промислових відходів. Наприклад, фірма повинна придбати і встановити устаткування для очищення води, забрудненої під час виробничого процесу. Такі законодавчі акти змушують потенційних порушників — під загрозою судового переслідування — брати на себе всі витрати, пов'язані з виробництвом. Тобто законодавство здатне змістити криву пропозиції Пр в положення Пр1 на мал. 1 і тим самим зрівняти рівноважний і оптимальний обсяги виробництва.
Малюнок 1.
Уряд може ввести особливий податок, який дорівнює або наближений до витрат переливу на одиницю продукції. За допомогою такого податку вони намагаються покласти на фірму-порушника ті побічні витрати, або витрати переливу, які приватна промисловість прагне зекономити. Наприклад, особливий податок, рівний Т на одиницю продукції на мал. 1, збільшить витрати фірми і змістить її криву пропозиції з Пр до Пр1. Як наслідок, рівноважна величина продукту Обр зменшиться настільки, що зрівняється з оптимальною величиною продукту Обо, і таким чином надмірне виділення ресурсів на цей продукт буде усунено.
Проте переливання може прийняти і форму вигоди. Виробництво або споживання певних товарів і послуг може також обумовити вигоди переливу, або вигоди, які створені зовнішніми факторами, що не вимагають компенсації третій стороні або суспільство в цілому. Наприклад, освіта приносить вигоду індивідуальним споживачам, оскільки освічені люди отримують вищі доходи, ніж неосвічені. Але освіта забезпечує великі вигоди і всьому суспільству. Так, економіка в цілому виграє від наявності універсальнішої і продуктивнішої робочої сили, з одного боку, і менших затрат на протидію злочинності, на нагляд за дотриманням законів і на благодійні програми — з іншого.
Розв'язати проблему непропорційного розподілу ресурсів, пов'язану з наявністю вигод переливу, можна за допомогою збільшення попиту. Цього можна досягти шляхом забезпечення купівельної спроможності споживачів, що може бути використана виключно для придбання конкретного товару або послуги, з якими пов'язане виникнення вигоди переливу.
Наприклад, у багатьох країнах практикується введення продовольчих талонів, призначених для поліпшення раціону харчування сімей з низькими доходами. Ці талони, які видаються урядом таким сім'ям, можуть бути використані лише для придбання харчових продуктів, Магазинам, які приймають продовольчі талони, їхній грошовий еквівалент компенсується державною установою.
Частково задум цієї програми зводиться до того, що поліпшення харчування допоможе дітям із бідних сімей краще вчитися у школі, а низькооплачуваним дорослим краще виконувати свою роботу. Програма ставить своїм завданням допомогти бідним людям стати продуктивнішими учасниками виробничого процесу, що означає вигоду для всього суспільства.
Протилежний підхід реалізується на боці ринкової пропозиції. Замість субсидування споживачів конкретним товаром, держава може вважати зручнішим і в адміністративному плані простішим субсидування виробників. Субсидія — це свого роду «податок навпаки»; податки складають для виробників додаткові витрати, тоді як субсидії скорочують ці витрати. Державне субсидування вищої освіти, програми масових профілактичних щеплень, державні лікарні та поліклініки — все це приклади практичного застосування підходу, що розглядається.
Коли вигоди переливу великі, уряд може просто взяти на себе фінансування таких галузей або навіть зробити їх власністю держави і безпосередньо керувати ними.
Важливо розрізняти товари суспільного споживання і товари індивідуального споживання, які виробляються ринковою системою. Товари індивідуального споживання ділимі, тобто вони виступають у вигляді достатньо малих одиниць і підлягають дії принципу винятковості. Цей принцип означає, що той, хто бажає і може платити рівноважну ціну, отримує продукт, а той. хто. не може або не бажає платити таку ціну, виключається з числа отримувачів вигод, які забезпечує даний продукт.
Особливості суспільних, або державних благ суттєво відрізняються від особливостей товарів індивідуального споживання. Ринкова система не здатна виробляти суспільні блага. Вони неділимі, складаються з таких великих одиниць, що здебільшого не можуть бути продані індивідуальним покупцям.
До того ж. на суспільні блага не поширюється принцип винятковості, тобто не існує ефективних способів відсторонення індивідів від користування вигодами цих благ з самого початку їхнього виникнення. Якщо отримання вигод від товарів індивідуального споживання грунтується на їхній купівлі, то вигоду від суспільних благ суспільство одержує завдяки виробництву таких благ.
До суспільних благ передусім належить національна оборона, регулювання паводків, боротьба зі стихійними лихами тощо. Для суспільства ніщо не може бути життєво важливішим за його безпеку. Національна оборона має забезпечуватися всіма більш або менш автоматично. Більшість це схвалює. Щоправда, пацифісти можуть відкрито заявляти, що видатки на оборону їх не цікавлять. Тому за відсутності відповідних політичних постанов забезпечити національну оборону, необхідність якої визнана більшістю, неможливо. Приклад з національною обороною являє собою, ясна річ, крайній випадок, Та коли ідеться про нічних поліцейських, про суддів, про асигнування на концерти в парках, про будівництво греблі — словом, коли ви думаєте про діяльність держави взагалі, то виявляється, що саме вона має взяти на себе виробництво суспільних благ.
Завантажити реферат