Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, яке зумовлюється наявністю великої кількості процесів, що грунтуються на послідовній і комплексній переробці мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, які характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих і допоміжних цехів.
Комбінування виробництва поєднується з його концентрацією і зменшує в нафтохімічній промисловості використання нафти й газу на 25-31 %, а в промисловості хімічних волокон – зниження собівартості 1 т волокна на 4 %. Комбінування на базі комплексної розробки родовищ або комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розв’язувати проблеми охорони навколишнього середовища.
3. Характеристика галузевої структури промисловості
Хімічна промисловість належить до складних галузей. У структурі хімічної та нафтохімічної промисловості виділяють такі підгалузі: гірничо-хімічну; основну хімію; хімію органічного синтезу; галузі з виробництва полімерних матеріалів, хімію тонкого органічного синтезу (лаків, фарб, фотохімічних товарів); побутову хімію. Останнім часом як окремі галузі виділилися мікробіологічна і фармацевтична промисловість, які не належать до хімічної. Основу хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво мінеральних добрив і полімерних матеріалів.
В Україні розвинута багатогалузева хімія і нафтохімія. Найкрупнішими підрозділами названої галузі є виробництва основної хімії (49 % всієї товарної продукції галузі), лакофарбова (6 %), промисловість пластмасових виробів, скловолокнистого лиття (5 %), шинна (10 %), гумоазбестова (7 %) та багато ін. На власне хімічну промисловість припадає близько 80 % випуску продукції всієї галузі, на нафтохімічну – 20 %.
Неорганічна хімія переважно виробляє напівфабрикати, що використовуються в інших галузях промисловості. Виняток становлять мінеральні добрива, котрі продукує окрема галузь.
До органічної хімії входять виробництва вуглеводневої сировини, органічних напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Основною сировиною для хімії органічного синтезу є вуглеводні нафти, природний та супутній газ. Використовуються також вуглеводнисті сполуки, що одержуються з вугілля.
Гірничо-хімічна промисловість утворює сировинну базу передусім для неорганічної хімії. Функцією гірничо-хімічної промисловості є видобуток сировини: сірки, фосфатів і калійних солей, кухонної солі, карбонату.
Основна хімія як галузь обіймає кислотну, содову промисловість та виробництво мінеральних добрив. Сірчанокислотна промисловість виробляє продукт, що потрібний у багатьох галузях – сірчану кислоту. Основним джерелом є поклади самородної сірки, сірчаного й залізного колчедану, нафти й природного газу. Сірка міститься також у відходах металургійної промисловості. Промисловість мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні та калійні добрива. На азотні добрива припадає половина усього виробництва, а фосфорні й калійні добрива продукуються приблизно в однаковій кількості. Україна займає значне місце виробництві добрив. Виробництво кальцинованої соди зосереджено в районах залягання солей та вапняків; каустична сода ширше використовується, грунтуючись на виробництві хлору, що застосовується для випуску неорганічних продуктів, отрутохімікатів, полімерів.
Промисловість хімії органічного синтезу використовує як сировину нафту. Це багатогалузеве виробництво. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафтопроводів.
Значне місце у хімічній промисловості належить фармацевтиці. Фармацевтична промисловість складається з п'яти груп підприємств.
I. Підприємства медичної промисловості (хіміко-фармацевтичні заводи).
II. Мікробіологічна промисловість, заводи якої виготовляють ферментні препарати, кормові добавки і антибіотики.
III. Підприємства з виготовлення продукції медичного призначення: шприців, систем переливання крові, діалізаторів тощо.
IV. Підприємства з виготовлення медичного скла.
V. Різноманітні науково-дослідні і проектні інститути, тобто підприємства і установи галузевої науки.
4. Характеристика територіальної структури комплексу
За особливостями розміщення хімічна і нафтохімічна промисловість є однією з найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні зв’язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості.
Більшість виробничих потужностей хімічної промисловості створено за останнє десятиріччя. Введено в дію Красноперекопський бромний завод, 2-й содовий завод в Слов’янську, підприємства по виробництву азотних добрив – у Горлівці та Дніпродзержинську, пластмас і виробів з них – у Дніпропетровську, Прилуках, Харкові, хімічного волокна – в Києві, кінофотоматеріалів у Шостці та ін. Розширювалися діючі підприємства, створювалися нові цехи, організовано випуск широкого асортименту хімічних виробів. Збудовано Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу. Сиваський анілінофарбовий завод, Рівненський, Черкаський та Одеський заводи азотних добрив; створено великі комплекси по випуску нових видів хімічної продукції – капролактаму, поліхлорвінілових смол, полістиролу, вінілацетату та ін. Випуск цієї та іншої продукції організовано в Горлівці, Черкасах, Калуші, Первомайську. Переробку пластичних мас зосереджено в Сімферополі, Броварах, Луцьку. Великі заводи по випуску шин введені в дію у Дніпропетровську і Білій Церкві. Найбільшими в країні центрами видобутку сірки стали Новий Роздол і Новояворівське (Львівська область).
Хімічна промисловість зосереджена у Донбасі, Придніпров’ї та Прикарпатті. З інших районів виділяються Сумщина, Причорномор’я, Черкащина, Волинь. Але тільки у Донбасі зосереджена майже третина виробництва всієї галузі. На Луганщину припадає 17% випуску хімічної та нафтохімічної продукції. В області сформувався Лисичансько-Рубіжанський промисловий вузол хімічної спеціалізації. На Донеччині створено потужний Горлівсько-Слов’янський промисловий вузол, на Дніпропетровщині – Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузол, на Львівщині – Дрогобицько-Бориславський, Львівський та інші промислові центри. Великі промислові центри є також в Івано-Франківській, Сумській областях, у Причорномор’ї. Важливими регіонами хімічного виробництва стали Київ, Чернігів, Рівне.
Україна займає одне з провідних місць у світі і має великі експортні можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором – наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Калійні солі є в Прикарпатті (Калуш, Стебник), а фосфорити – у Донбасі та Придністров’ї. Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добрив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних добрив становлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменистан. Заводи по випуску азотних добрив на основі переробки природного газу споруджені у Рівному, Черкасах, Лисичанську.
Завантажити реферат