4) забезпечення політики соціального страхування, установлення мінімальної заробітної плати для працюючих;
5) розвиток утворення, охорона здоров'я, навколишнього середовища в основному за рахунок держави;
6) проведення активної політики, спрямованої на забезпечення кваліфікації.
Проблема соціального захисту населення по різному зважується в рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації, конкретної країни. При переході України до соціально спрямованої ринкової економіки основна вага соціального захисту лягає на державу, але одночасно збільшується роль ринкового механізму в проведенні такої політики. Зважаючи на статтю 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, що враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, які необхідні для підтримки здоров'я, і права на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, удівства, старості чи інших способів до існування при незалежних від людини обставинах.
Для забезпечення такого захисту держава повинна насамперед у законодавчому порядку установити основні соціальні гарантії, механізм їхньої реалізації, і функції надання соціальної підтримки.
Поруч з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (чи підприємці) і самі наймані робітники - їхні профспілкові організації.
У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, у яке входить пенсійне, медичне, страхування від безробіття і від нещасливих випадків на виробництві. У розвитих країнах Заходу медичне і пенсійне страхування здійснюється шляхом утримань із заробітної плати і прибутку в однаковому розмірі. У США, наприклад, з цією метою з заробітної плати найманих робітників утримується 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються цілком за рахунок держави. У Японії платежі на соціальне страхування складають 7% середньої зарплати працівника. Засоби з цих фондів направляються спеціальними радами, у які входять представники трудящих і підприємців.
Страхування від безробіття надається зі спеціальних страхових фондів. Розмір виплат залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку максимальні суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються в перші місяці безробіття протягом визначеного періоду. Далі суми виплат зменшуються.
В другому випадку береться в увагу період зайнятості, виробничий стаж, фізична придатність до праці, час надання допомоги й ін. Так, у Німеччині виробничий стаж повинний складати не менш 6 місяців зайнятості протягом 3-х років і не менш 10 тижнів протягом останнього року перед утратою роботи. В Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. У Великобританії береться в увагу тільки виплата внесків у страховий фонд: протягом року їх повинно бути 26.
Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування і перекваліфікації При введенні в дію цих програм беруть участь держава і підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці міри близько 30 млрд. доларів. Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації велику частину засобів.
До кінця 90-х років у США пройдуть чи перекваліфікацію будуть навчатися близько 50 млн. чол. З метою створення нових робочих місць держава бере на себе також виконання таких суспільних робіт, як будівництво доріг, каналізацій і т.д. У час економічної кризи держава збільшує капіталовкладення в державні підприємства. Програми працевлаштування здійснюються також шляхом пільгового оподатковування компаній, що створюють робочі місця.
У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її росту були нижче від росту продуктивності праці. Для цього здійснюється “політика доходів”, активна кредитно-грошова політика і т.д. Таку тактику застосовують приватні фірми, намагаючись зробити так, щоб рівень продуктивності праці випереджав ріст оплати робочої сили. Найбільших успіхів у цій справі досягли США. З 1974 р. до середини 80-х років було утворено 23 млн. додаткових робочих місць і прийнято на роботу 12 млн. емігрантів. Характерно, що за цей час 500 самих могутніх корпорацій Америки скоротили 3 млн. робочих місць, а дрібні утворили 7 млн. таких місць.
Конкретні результати в здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвитих країн Заходу тривалість робочого дня скоротилася вдвічі. Виключенням з цього правила стала тільки Японія. Японець сьогодні працює в середньому 2150 годин у рік, що на 230 годин більше, ніж у США, на 450 годин більше, ніж у Німеччині, на 400 годин більше, ніж у Франції. Скорочення тривалості робочого дня з метою збільшення зайнятості відбувалося у Швеції в 70-х роках, у Франції - у 1982-1983 р. і деяких інших країнах.
В Україні законодавчу основу програм захисту населення при переході до соціально орієнтованої ринкової економіки закладено в законі України “Про зайнятість” і Державній програмі зайнятості. У цій програмі передбачений комплекс мір, спрямованих на збереження високого рівня зайнятості, удосконалення його структури і підтримки ринку (з цією метою буде поступово формуватися житловий ринок, удосконалюватися інфраструктура ринку праці, буде підсилюватися мобільність робочої сили й ін.), зміну структури робочих місць за рахунок вивільнення частини працівників з безперспективних у перспективні галузі і збільшення зайнятості в сфері нематеріального відтворення, підвищення загальноосвітнього, кваліфікованого рівня робочої сили. Більш конкретно ставиться задача створення додаткових робочих місць у західних областях України (де існує надлишок робочої сили), формування держзамовлення на проведення суспільних робіт з метою поліпшення навколишнього середовища, розвитку мережі доріг і створення соціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення професійної підготовки і перекваліфікації робочої сили; забезпечення зайнятості тим громадянам, яким необхідна соціальний захист (молодь, інваліди й ін.); формування інфраструктури ринку робочої сили (оснащення відповідною технікою центрів зайнятості, утворення інформаційно-довідкової системи зайнятості населення і т.д.).
Одним з елементів соціального захисту населення при планово-ринковій економіці є правове регулювання найманої праці, що здійснюється шляхом законодавчого встановлення мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку здійснення колективних договорів стосовно умов праці, оплата робочої сили, соціального страхування, відпусток і т.д.
При встановленні мінімального рівня заробітної плати в документах МОП рекомендується враховувати потреби працівників і їхніх родин, вартість житла, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, що впливають на рівень зайнятості.
За базу мінімального рівня заробітної плати приймають набір основних товарів і послуг, що задовольняють основні фізіологічні і соціальні нестатки окремої чи людини типових родин різного типу (з однією дитиною, двома й ін.). До цього набору в різних країнах включають неоднакові компоненти. У США, наприклад, у нього входить оплата найманого житла, близько 20 видів м'ясопродуктів, покупки 1 раз у п'ять років старого автомобіля й ін.
Завантажити реферат