Прибуток і рентабельність

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і під­приємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне зна­чення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів гос­подарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачую­ться за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, став­ках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що зали­шився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробницт­ва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використову­ються для фінансування відповідних витрат.

Прибуток від реалізації продукції та його формування

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток уходить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на роз­рахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою зарахування коштів покуп­ця на банківський рахунок постачальника або за датою відванта­ження продукції (товарів), а для робіт (послуг) за датою фактичного виконання (надання)таких.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодав­чих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалі­зації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді. Тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження това­рів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів під­приємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти ви­значають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких випадках:

· за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання;

· за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

· за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;

· за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків;

· за недотримання встановлених лімітів забору води або викорис­тання води без укладання відповідної угоди (це стосується викорис­тання води з державних водогосподарських систем);

· за прострочені банківські позички;

· за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

· за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують у різних сферах економіки, можуть стя­гуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це частина прибутку, що залишається в підприємства після сплати подат­ків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).

Використання чистого прибутку

Використання чистого прибутку підприємство може здійсню­вати через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Мож­ливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

За рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чис­того прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнен­ня оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фон­дом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здій­снювалось державне регулювання співвідношення фондів нагрома­дження і споживання.

3. Методи обчислення рентабельності продукції і підприємства

Абсолютна сума балансового прибутку, отримана підприємст­вом, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівень ефективнос­ті господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використо­вує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалі­зує продукції (робіт, послуг).

Прибуток — це частина отриманого на вкладений капітал чис­того доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємст­ва, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяль­ності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточни­ми витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому понятті рентабельність означає при­бутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, органі­зацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; при­бутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку.

Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Об­числення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на показниках прибутку від їхнього випуску або реаліза­ції. При цьому поточні витрати можуть прийматися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича або повна); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в оптових цінах (вартість за мінусом непрямих податків).