Поняття та структура світового ринку

Світовий ринок продовольчих товарів

За даними Всесвітньої Продовольчої Ради ФАО ООН після другої світової війни в міжнародній торгівлі спостерігається тенденція до зни­ження частки продовольчих товарів у світовому товарообігу від 46% а 1950 р. до 10% в 1990 р. Абсолютний обсяг світової торгівлі продоволь­чими товарами зростає, але темпи його розвитку більш повільні, ніж у групі промислових товарів споживчого призначення. В 1991 р. обсяг світового товарообігу продовольчих товарів становив 949,3 млрд. дол., у тому числі експорт - 454,8, імпорт - 494,5. Світові ціни на продовольчі то­вари мають понижувальну тенденцію в порівнянні з швидким зростанням цін на промислові споживчі товари.

У світовій торгівлі продовольчими товарами в 90-ті роки панівне становище продовжують посідати промислове розвинуті країни.

На частку країн ОЕСР припадає 55% світового товарообігу продо­вольчих товарів при населенні, яке становить 18% від населення планети. Країни, що розвиваються концентрують більше половини світового насе­лення, а частка їх у світовій торгівлі становить 30%. Тільки 15% світового товарообігу продовольчих товарів належить східноєвропейським країнам та СНД.

Кон’юнктура світового ринку продовольчими товарами залежить від ряду факторів національного та міжнародного характеру. Нерів­номірність розвитку та особливості міжнародного поділу праці у вироб­ництві продовольства історично зумовлені;

1) розбіжностями географічного положення території країн, їх агроресурсним потенціалом;

2) кількістю населення;

3) кваліфікацією трудових ресурсів;

4) соціально-економічними факторами виробництва та торгівлі продо­вольчими товарами.

На початку 90-х років у країнах ОЕСР сільськогосподарське вироб­ництво складає 2,5% ВВП, у Латинській Америці - 10%, у Східній Азії -22%, Південній Азії - 33%, в Африці - 34%. Число економічно активного населення, зайнятого в сільському господарстві промислове розвинутих країн становить 6%, в країнах, що розвиваються - 60%. Аграрний харак­тер економіки, низький рівень механізації виробництва, експортна спе­ціалізація на культурах тропічного та субтропічного землеробства зумо­влюють залежність країн, що розвиваються від світового ринку продо­вольства. В більшості цих країн сільськогосподарські товари в загальній структурі товарного експорту коливаються від 50 до 100%. Нестабільність та обмеженість валютних надходжень від експорту тропічних товарів не­гативно впливає на покупну спроможність аграрних країн Африки, Азії, Америки. Висока зовнішня заборгованість ускладнює оплату імпорту продовольства країн третього світу. Відставання темпів зростання вироб­ництва продовольчих товарів /1-2%/ від швидких темпів збільшення насе­лення /3-4%/ загострює продовольчу проблему країн, що розвиваються, де за оцінками експертів ФАО 00Н, 800 млн. чоловік хронічно недоїдають та голодують.

У промислово-розвинутих країнах високо механізовані інтенсивні системи виробництва продовольства забезпечують високі темпи його ро­звитку /2-3%/, які випереджують збільшення темпів зростання населення /1%/, що веде до накопичення експортних ресурсів продовольчих товарів, насичення місцевим продовольчих ринків.

Циклічність агропромислового виробництва відбивається на кон’юнктурі світових цін на продовольчі товари, на прибутках фермерів. В умовах надвиробництва продовольчих товарів наприкінці 80-х на початку 90-х років в’ялий попит на них на внутрішніх ринках веде до пошуків зовнішніх ринків збуту, пожвавлення зовнішньої торгівлі, яка розвивається високими темпами /5-7% в рік/. У випадку накопичення надлишків продовольчих товарів використовують­ся експортні субсидії для стимулювання їх вивозу на світові ринки. Для обмеження доступу імпортних товарів на свої ринки застосовується си­стема протекціонізму - підвищення мита на увіз продукції, введення нетарифних заходів - квотувань увозу, ліцензування, вибіркове оподаткуван­ня, мінімальні імпортні ціни, антидемпінгові та компенсаційні засоби, вве­дення санітарних норм, "добровільне обмеження експорту" країнами по­стачальниками. Субсидіювання експорту часто приводить до зниження цін на світовому ринку, може використовуватись для захоплення сег­ментів товарних ринків у конкурентній боротьбі.

Для зменшення надлишків продовольчих товарів на внутрішніх ринках і підтримування доходів фермерів країни ОЕСР виплачують гро­шові субсидії виробникам за скорочення посівів зерна, зменшення .по­голів'я тварин, вводять квотування виробництва товарів, здійснюють за­купки продукції за гарантованими цінами для державних продовольчих резервів.

Країни, що розвиваються, як правило, не можуть субсидіювати на­ціональне виробництво та експорт сільськогосподарських товарів через обмеженість фінансових ресурсів.

СВІТОВИЙ РИНОК ПОСЛУГ

Світовий ринок послуг — це система міжнародних відносин обміну, які існують на основі міжнародного поділу праці та ін­ших форм міжнародних економічних відносин, де основним товарним об'єктом виступають різноманітні види послуг.

Послуга — це продукт праці, створений в результаті угоди, про купівлю-продаж, якому іманентні властивості товару, але у якого відсутня уречевлена форма.

Передумови та умови розвитку світового ринку послуг:

— прискорення розвитку процесу міжнародного поділу праці, який призводить до виникнення нових видів діяльності;

— иауково-технічний прогрес;

— ускладнення виробництва;

— насичення ринків товарами;

— інформаційний бум;

— прискорений розвиток нових видів транспорту;

— нові наукові відкриття;

— нові форми розвитку економічних процесів.

Що стосується структури світового ринку послуг, то її роз­глядають по-різному. У Міжнародному валютному фонді, наприклад, усі послуги зводять до чотирьох груп:

— фрахт;

— решта транспортних послуг;

— туризм;

— інші послуги.

За іншим, більш детальним підходом, структуру послуг можна подати по-іншому:

— фінансові послуги, до яких відносять: міжнародний лізинг, міжнародний факторинг, міжнародним френчайзинг, міжнародний форфейтинг;

— міжнародний туризм;

— міжнародний ринок професійних послуг;

— міжнародний консалтинг;

— інші послуги.

Міжнародний лізинг.

За останні 15—20 років надзвичайно бурхливо розвивається міжнародний лізинг. Це одна із форм міжнародних послугових відносин, яка має вигляд кредитування експорту й імпорту то­варів, що полягає в довгостроковій оренді машин, устаткування, транспортних засобів, будівель виробничого призначення тощо.

Міжнародний лізинг — це складна фінансова операція, при якій спеціальна лізингова фірма (орендонадавач) у відповідності з домовленістю з офіційним орендарем купує у виробника відповідне устаткування, обладнання, машини, наймає людей і передає на визначений час за встановлену плату орендарю. Отже, лізинг є своєрідним симбіозом кредиту та оренди, при якому споживач бере в оренду необхідний товар чи об'єкт оренди не безпосередньо у виробника, а у спеціальної компанії, котра і займається такою специфічною послугово-креднтною діяльністю. Виграють від цього усі три су­б'єкти: виробник, реалізуючи товар, відразу ж отримує гроші; споживач не виплачує повну суму за товар відразу, а тільки здійснює незначні виплати протягом досить тривалого періоду; лізингова компанія, як правило, отримує стабільні значні прибут­ки від своєї діяльності. Якщо суб'єкти лізингу належать до двох і більше країн, то такий лізинг є міжнародним. Обсяг лізинго­вих операцій світі за рік дорівнює в середньому 300—500 млрд. доларів США.