Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.
Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiсю цi методи використовуються комплексно, що дає більш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощі, припадаючи на долю економіки країни.
4.2.1. Методи антиінфляційного оподаткування
В процесі стримування інфляції податки відіграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачів, високі податки носять антиінфляційний характер. Однак, податки можуть також збільшувати витрати виробництва, підвищуючи через це рівень цін на товари.
Розглянемо тi спотворення в оподаткуванні, якi викличе неочікувана інфляція, тобто випадок, коли цей елемент економічної системи країни до дій в умовах інфляції не пристосований.
У разі, якщо податкова система країни має труднощі з адаптацією до інфляційних процесів, виникають такі складні проблеми:
§ По-перше, із зростанням рівня цін частка податкових виплат у загальному обсязі реальних доходів збільшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податків. Якщо б податки знаходилися у постійній пропорції до номінальних доходів незалежно від розміру останніх, у цьому не було б ніякої проблеми, оскільки в такому разі люди сплачували б однаковий, не залежний від рівня цін відсоток своїх доходів у вигляді податків. Але, оскільки, норма оподаткування при використанні його прогресивної форми має тенденцію зростати разом з рівнем номінальних доходів, то інфляція, призводячи до збільшення номінальних доходів, тим самим збільшує й частку податків у складі реальних доходів.
§ По-друге, із оподаткуванням капіталу. Це дуже складна проблема, оскільки зростання капіталу, пов’язане з приростом ринкової вартості активів, реагує на інфляцію більш оперативно, ніж реальні прибутки на цей капітал. Жодній країні не вдалося досягти суттєвого успіху у нейтралізації наслідків впливу інфляції на оподаткування капіталу. Деякі фахівці у сфері податків навіть вважають, що найбільша шкода від інфляції полягає саме у тому, що вона збільшує фактичне оподаткування капіталу.
Подібна проблема оподаткування виникає й по відношенню до доходів у вигляді вiтсоткiв на капітал. Візьмемо простий приклад. Припустимо, що інфляція збільшується з 5 до 10 % й вiтсотковi ставки зростають разом з інфляцією в пропорції один до одного, як це й припускається залежністю Фiшера. Із збільшенням номінальної вiтсотковоi ставки на 5 пунктів реальна відсоткова ставка до сплати податків не зманюється. Але, якщо номінальний доход на відсотки оподатковується в розмирі, скажімо, 28 %, то уряд забирає у вигляді податку 1,4 відсоткового пункту, з сукупних п’яти пунктів інфляційної надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходів по процентах після сплати податків, що отримують кредитори. У цьому разі кредитор фактично несе збитки в наслідок дії інфляції, тоді як уряд мас зиск. Такі умови дестимулюють кредиторів, що й є одним з негативних ефектів інфляції.
Слід відмітити, що теоретично можливим є більш швидке зростання відсоткової ставки до сплати податків ніж збільшення інфляції, що зберігає реальну відсоткову ставку постійною.
Як бачимо, навіть очікувана інфляція викликає втрати в економіці, якщо інститути влади адаптовані до неї не повністю. Подібні втрати стають особливо істотними в умовах контролю ставки банківського проценту, неадекватного оподаткування доходів й прогресивного зростання податкових ставок, що збільшують податкові платежі. Під адекватним оподаткуванням в умовах інфляції, мається на увазі такий метод затягування податків, за якого не оподатковується інфляційний компонент приросту активів. Розглянутий вище негативний вплив інфляції на податкову систему, змусив багато країн «індексувати» податкові закони, щоб запобігти збільшенню податків, яке спричиняється інфляцією. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.
Використання «стримуючої» податково-бюджетної політики є одним із шляхів усунення загрози інфляції. Державний бюджет на наступний рік може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося із збільшенням чистих податків, компенсуючи очікуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторі економіки. Правильне поєднання: скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та підвищення податків втримає сукупний попит у бажаному положенні, а економічну систему, в станi стабільності.
Політика податкового регулювання доходів (TIP) орієнтована на використання податків i створення у фірм та робітників стимулів не піднімати ціни й зарплату.
TIP – це система, при якій за допомогою податкової системи фірми й зайняті на них робітники заохочуються або наказуються в залежності від зростання рівня цін й зарплати.
Розглянемо ціновий різновид TIP.
Фірмам повідомляється, що рівень сплачуваних їми податків залежить від зростання цін на їх продукцію. Наприклад, підвищення цін до 5 % не викликає ніяких штрафних санкцій, за кожний наступний відсотковий пункт уряд збільшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збільшуватись, скажімо на 2 пункти (з 25 до 27 %) за кожний відсоток приросту цін на продукцію фірми.
За умов реалізації такої політики підвищення цін коштуватиме фірмам надто дорого. Отже, в них з’являється стимул не допускати значного збільшення цін. Зростання цін по всіх фірмах, таким чином, буде меншим, й темпи інфляції скоротяться. Подібний механізм може бути реалізований й у відношенні зарплати.
Згідно з вищесказаним, фахівцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податку антиінфляційний коефіцієнт. Його призначення – забезпечити зацікавленість товаровиробника у вiдповiдностi темпів зростання товарної i грошової маси, зниженні існуючих темпів інфляції на внутрішньому ринку.
Оскільки ціни в окремих періодах також можуть зманюватися, то для цілей планування, обліку i контролю виробничо-пiдприємницькоi діяльності зручніше вести розрахунок за обсягами реалізації продукції у вартісному вираженні (виручкою).
Для більш дійового i предметного управління процесом товарного насичення ринку доцільно оцінювати не тільки загальну інфляцію, а й інфляцію по окремих товарних групах. У разі ж помітної ii вiдмiнностi по регіонах є доцільною i регіональна диференціація цього показника.
Отже, антиінфляційний коефіцієнт виконує функції стабiлiзацiї економіки. Причому на відміну від такого стихійного регулятора, як співвідношення «попит-пропозицiя», який реагує i на вплив випадкових чи уявних факторів, антиінфляційний коефіцієнт забезпечує більш тривалий i сталий характер регулювання діяльності товаровиробників. Це зумовлено наявністю у структурі цього коефіцієнта такого показника, як індекс інфляції, що характеризує стан економічної системи в цілому.
Отже, можна зробити висновок, що на практиці існує дуже тісний взаємозв’язок між оподаткуванням та контролем цін i цим користуються уряди, коли ставлять собі за мету поставити у невигідне становище тих господарюючих суб’єктів, якi надто інтенсивно піднімають ціни на товари та послуги. Таке корегування цін державою за допомогою податкової системи відноситься до непрямих методів контролю за цінами.
Завантажити реферат