Товар та його властивості

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виник­нення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть пере­творилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої краї­ни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинив­шись до економічної системи, якій не властивий такий тип вироб­ництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальни­ми катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними. Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діа­лектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою супереч­ністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу сус­пільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між кон­кретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних супереч­ностей товару і виявляється передусім у суперечності між спожив­ною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару. Суперечності, втілені в товарі, — це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення супереч­ностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва. Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб лю­дини — споживання. В різних суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв'язан­ня суперечностей товарної форми пов'язано з пошуками найефек­тивніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер. Суперечності, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли товаро­виробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність — грошову форму. Цим самим праця, витраче­на товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність бла­га "товару" визначає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару до­сить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції. Перетворення споживної вартості в свою протилежність — вар­тість здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через по­середництво ціни — грошового вираження вартості, втіленої в то­варі "праця". Власне через грошову форму розв'язуються супереч­ності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільне необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень сус­пільне необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто ви­трат, які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересіч­ними) умовами виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості. Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільне необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами від­шкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок — прибуток. В особливо спрятливих умовах працюють ті товарови­робники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне необхідни­ми та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходять­ся ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільне необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигід­ним, товаровиробники розорюються. Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зрос­тання прибутку — мета товаровиробників. Останні потрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим біль­ший обсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі суспільного поділу праці. Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворе­ну форму її — ціну зумовлює відповідні, обов'язкові вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості то­варів, їх асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, рекла­ми, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів - ці та інші вимоги постійно турбують виробника. Від нього вимага­ються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері ви­робництва та реалізації товарів. Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному вироб­ництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку супе­речностей товару є грошова форма вираження суспільне необхід­них витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглиб­ленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрак­тною працею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуаль­ною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний товар — золото, який почав виконувати функцію загального екві­валента — грошей. Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно вияви­лися в період великого машинного виробництва, коли створювала­ся матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загаль­ного характеру. Суперечності товару стали властивими товару "ро­боча сила". Перетворення споживної вартості робочої сили як здат­ності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага звер­талась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов'язане з експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні залиша­ється інший бік проблеми. Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її носія — працівника в соціальне активну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. 3 цим пов'язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціальне орієнтова­ного ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі місця, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару "робоча сила", розв'язання їх є важливими стимулами прискорен­ня науково-технічного прогресу. Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення ба­гатьох соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умов продажу та використання її, конфліктних ситуацій між роботодавця­ми та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний інтерес пов'язаний з певними со­ціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно. Рушійні сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якісних змін, тому системи господарювання, осно­вою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного прогресу.